Івасик Телесюк – звичайний хлопчик. Тільки дуже зайнятий. Весь його день
розписаний по хвилинах. Чого тільки батьки для Івасика не вигадують. Якось,
наприклад, вигадали оздоровити його за містом. Там, у лісі, Івасик випадково
потрапив у Чудний світ і познайомився з Ягою та Котом. І тепер з хлопчиком постійно
трапляються якісь чарівні історії.
Одного разу в лісі Івасик грав у слідопитів. Аж тут щось зашурхотіло. З-під
куща вислизнув Кіт. Він був чимось стурбований і дуже поспішав.
- Куди це він намилився? – почухав потилицю Івасик і вже хотів погукати, та
потім збагнув, що як справжньому слідопиту ліпше буде за ним простежити.
Кіт прийшов до того самого дерева, де Івасик його вперше побачив. Він
вправно видерся по стовбуру і попрямував до гнізда.
-Караул! – заверещав кіт. – Пограбували!
Івасик вискочив із-за кущів, готовий атакувати ворогів, але нікого не було
видно. Кіт зажурено дивився на гніздо.
-Що трапилось? – спитав Івасик знизу.
-Яєчню моєї мрії… свиснули, - схлипнув Кіт.
-Тю, - пирхнув Івасик, - і через таке нюняти? Та я тобі
зараз стільки яєць притягну – їж, хоч лусни.
-Таких яєць у тебе нем-а-а, - затягнув Кіт, - то були яйця
кисло-ґа-а-в. Найсмачніші в цілому світі.
Кіт упав на гілку і жалібно заскавучав.
Івасик не знав, як його розрадити.
- Ну не плач, - хлопчик спробував підбадьорити кота. - Ану хвіст бубликом!
Знайдемо ми твої яйця.
Івасик вирішив, що як єдиний слідопит у лісі, він просто мусить допомогти Коту.
-Шукай того, кому вигідно, - мудро промовив хлопчик.
Кіт замислився, хитро прищуривши око. А потім як скочив.
-Ага! – заверещав Кіт. - Я знаю, хто мою яєчню злямзив.
-І хто? – з цікавістю спитав Івасик.
-Кощій Безсмертний! – прошепотів Кіт.
-Кру-у-уть! – відкопилив губу Івасик. – А нащо йому яйця?
У них його смерть?
-Та ні, - відмахнувся Кіт. – Те яйце в качці, качка в
зайці…
-Знаю-знаю, - зрадів Івасик. – Заєць у скрині, скриня на
дубі, а дуб…
-Росте собі в дворі Кощіївого замку, – перебив хлопчика Кіт.
– І нам до нього діла нема.
-Тоді навіщо Кощію цупити яйця кисло-ґав? – не вгамовувався
Івасик. - Він їх що, висиджує?
-Ні, колекціонує. Та на мої яйця хай не зазіха, - сердито
випалив Кіт і стрибнув на землю. – Ну тримайся, Чахлик, скоро зустрінемось.
У хатинці Яги Кіт по-хазяйськи відкрив велику скриню і став у ній ритися.
-Скороходи – ні, самобранка – не сьогодні! – перебирав
речі Кіт. - О, летючий килим – те, що треба.
Кіт розстелив килим і хвацького його осідлав. Слідом за Котом, на килим
вистрибнув Івасик.
-Уперед! По яйця! – заволав Кіт. – Поки не зіпсувалися.
За лісом, удалині, показався зловісний замок Кощія.
Івасик із котом відшукали відчинене вікно і полетіли темними коридорами.
Скоро вони опинилися у величезній залі. У її стінах було хтозна-скільки ніш. А
в них які тільки хочеш яйця – від манюніх, як зернятко, до велетенських, як слон.
Він обережно став складати їх у кошик. І тут.. заволала сирена.
-Тривога! – заверещав Кіт, притискаючи до себе кошик. –
Бігом за мною!
Кіт вискочив у коридор, але на вікна вже опускалися залізні ґрати. З обох
боків коридору бігли стражники-гноми.
-Оточили, душогубці! – похитав головою кіт. – Та я свої
яєчка так просто не віддам. Хоч шкуру з мене деріть, а я свою яєчню з’їм.
Кіт схопив Івасика за шкірки і заштовхав у кухню.
-Я підпираю двері, а ти шукай сковорідку! – скомандував
він, відхекуючись.
Та щойно Івасик поставив сковорідку на вогонь, пролунав страшний удар.
Двері розлетілись на шматки і в кухню увірвався розлючений Кощій.
-Кру-у-уть! – протягнув Івасик, витріщивши очі.
Кощій люто вишкірив зуби:
-Ну я вам всиплю перцю, яйцекрадці.
Кощій вже простягнув свої кістляві руки до непроханих гостей, аж
тут…почулось якесь скреготіння. Яйця тріскались одне за одним. Із них
вилуплювалися пташенята. І були вони дуже сердиті. Пташенята піднялися аж до
стелі, кружляючи над своїми кривдниками.
Івасик принишк, наче миша, Кощій затамував подих, а Кіт, підняв вказівного
пальця і вказуючи на Кощія, прошепотів:
-Це ві-і-н!
Із пронизливим писком пташенята кинулися на Кощія. У того аж ноги затрусилися.
Спершу він спробував відбиватися, та нічого не вийшло. Пташенята клювали його з
усіх боків так, що Кощій ледве встигав прикриватися.
Гноми намагались захистити хазяїна, та отримавши кілька болючих клювків,
схопилися й дали дьору.
Поки Кощій відбивав пташину атаку, Івасик із Котом розстелили килим і
вилетіли у відчинене вікно.
-Прощавай, Чахлику! – прокричав на прощання Кіт. – І
більше до мого добра не потикайся.
Килим підняв утікачів високо над замком і поніс до хатинки Яги.
-Шкода, що не вдалось нам яєчні кисло-ґавної скуштувати, -
облизнувся Кіт.
-А от і ні, - не погодився Івасик. – Інакше я б ніколи не
побачив маленьких кисло-ґав.
-Це правда, – всміхнувся Кіт. – Тільки я все думаю, як
вони там опинились?
-Залиш цю слідопитам, - підморгнув котові Івасик. – Давай
подумаємо логічно. Просто так пташенята з яєць не вилуплюються. Їх має висидіти
квочка.
-У нас квочки не було. – замотав головою Кіт.
-Зате був ти, - продовжував Івасик. – Щодня по обіді ти ходив
милуватися яйцями і грівся на сонечку, зручно вмостившись у гнізді. Ти і висидів
яйця кисло-ґав. Вітаю, татусю Квох-квох-кіт.
Від несподіваної розв’язки Кіт набурмосився, але Івасик так щиро сміявся,
що й він не стримався. Обидва так реготіли, що їх було чути на весь ліс.
Івасик Телесюк - звичайний
хлопчик. Від кіно та мультиків за вуха не відтягнеш. От тільки часу на
це в нього зовсім небагато. Весь день розписаний по хвилинах – навчання,
гуртки, спортивні секції… Чого тільки батьки для Івасика не вигадують…
І от одного разу
вигадали вони поїхати за місто відсвяткувати мамин день народження.
До свята в лісовому будиночку готувалася вся родина.
Вирішували, як прикрасити двір, які влаштувати сюрпризи, а найголовніше – що
подарувати. Івасик довго не
роздумував. Він знав, що найкращий дарунок – це книга.Тому й придбав на
всі свої гроші яскраву книжку з малюнками. А називалась вона
«Здорова їжа». Адже мама так
любила готувати. А Івасик – любив мамині страви …і маму.
Тільки тримати
подарунок удома було небезпечно. Раптом мама знайде і завчасно зрадіє. Треба
було знайти дарунку надійне сховище. А кращого місця,
ніж ліс, годі й шукати.
Тож Івасик
вирушив у ліс. Варто сказати, що ліс хлопчик бачив хіба що по телевізору. Все йому тут було
цікаво. Він озирався по сторонах. Прислухався до кожного шурхоту. І раптом на
дереві побачив здоровенного кота.
- Киць-киць-киць!
– погукав Івасик.
Але котище, ніби
й не почув хлопчика. Він розлігся на гілці і ліниво вмивався.
Хлопчик кликав
кота знову і знову, махав руками, приманював бутербродом із сиром, але кіт не
озивався.
Івасик аж
спітнів, гукаючи кота. Тепер він уже не міг так просто піти. Хлопчик вирішив
будь-якою ціною дістати його. І… поліз на дерево. Ступив на одну гілку,
перескочив на другу. А третя була зовсім тоненькою.
-Витримає,
- подумав Івасик…
Але гілка не
витримала, і хлопчик полетів униз.
Усе
закрутилося-завертілося, як у калейдоскопі. Івасик навіть зажмурив очі.
А коли розплющив,
побачив над собою кота.
-Ну
що, очу-у-уняу? – несподівано промовив кіт.
Івасик аж
підскочив від несподіванки.
-Очу-уняу!
– підтвердив кіт і зник у хащі.
– Мабуть, я головою вдарився, коли падав, – подумав Івасик.
Та, як ви вже
зрозуміли, хлопчик був не з лякливих.
Він підняв із
землі свій рюкзачок і побіг за котом.
Через якийсь час
Івасик побачив перед собою страшнуватий частокіл..Хлопчик швидко зметикував, як здолати цю
перепону і за кілька хвилин уже був за нею.
Івасик не повірив
своїм очам, коли побачив… хатинку на курячих ніжках.
- Точно вдарився,
- подумав він і потрусив головою, але хатинка нікуди не зникла. Навпаки – з неї
вийшла справжня Баба Яга. А слідом за нею той самий балакучий котище.
Спершу Івасик
зовсім розгубився, адже в казки він давно не вірив. Що ж це таке?
-Ага!
Знаю!– розміркував хлопчик. - Тут знімають кіно!
Стати кінозіркою
було Івасиковою заповітною мрією.Такої
нагоди наш герой втратити не міг.
Він стрімко вискочив
на ґанок і закричав:
- Візьміть і мене
в кіно! Не пожалкуєте, – благав хлопчик. – Дивіться, як я вмію.
Баба Яга з котом
лише мовчки перезирнулася.
- Рятуйте! –
щосили заверещав Івасик. – Бабо Яга, не їж мене! – Хлопчик з усіх сил намагався
показати свої таланти, але Яга тільки кліпала очима.
- Де тут у вас
камери? – не здавався Івасик.
- Яке кіно? Які
камери? Ти хоч розумієш, куди потрапив? – просичала старенька і грізно клацнула
зубами.
Вперше за весь
час Івасику стало лячно!
- А-а-а! Рятуйте!
– тепер уже по-справжньому заволав він. – Не їж мене!
- Дуже треба мені
тебе їсти, - образилася бабця і пішла собі в хату.
- На дієті вона,
- втрутився в розмову кіт, - От уже триста років. Живіт замучив. А я її попереджав: Не можна стільки смаженого. Не
слухала! Тепер казиться.
Город завела, а готувати не вміє.
От і доводиться
тепер нам, як кролям, сиру моркву з капустою гризти. – кіт печально потер лапою
черево.
- Ось тут
написано, як готувати смачне й корисне,- радісно сказав Івасик і витяг з рюкзачка книгу.
Потім вони з котом
набрали на городі овочів і приготували смачнюще рагу.
- От,
пригощайтесь, - запросив Івасик бабцю до столу, - це і смачно, і корисно.
Поки ласували
стравою, Івасик встиг розповісти новим друзям про те, що нового у світі і про
мамин дарунок. Від такої смакоти Яга зовсім роздобріла:
- Ну й книга, оце
так скарб, - не припиняла дивуватися вона, наминаючи рагу.
Івасик згадав,
якою похмурою вона була раніше і не міг повірити своїм очам.
Хлопчик не знав,
як вчинити. З одного боку - Язі дуже потрібна ця книга. З іншого – що тоді
подарувати мамі?
- От! Залиште її
собі, - рішуче сказав Івасик, протягуючи книгу Язі. – А для мами я щось
придумаю.
- Дякую, але
нічого лишати не потрібно. – всміхнулася бабуся. – Я все-таки Яга. Теж дещо вмію.
Баба Яга узяла
книгу, поклала її до старої шафи і промовила заклинання:
Ану шафо, диво-шафо!
Попрацюй-но, як дзеркафа!
Віддзеркаль те, що в тобі
Була одна, а стало дві!
Івасик аж рота
відкрив, коли Яга витягла з шафи дві однаковісінькі книжки.
- Ти подарував
диво мені, а я дарую тобі, - підморгнула хлопчикові Яга. – Зрештою, яка казка
без дива?
Отримавши
подарунок, мама стала ще частіше радувати усіх своїми смачними шедеврами.
Яга теж щодня
частувала кота новими корисними стравами.
Коли Івасик
приходив до них у гості, не переставав дивуватися:
- І як одна
маленька книга зробила стількох людей щасливими?
Кіт відсьорбнув
із блюдця киселю й промуркотів:
- Щастя не
ділиться а множиться, віддаєш - і його стає вдвічі більше.
Переклад і літературна обробка Марини Куцик-Герасименко. Iлюстрації Вікторії Протас
Видеоверсия сказки в рамках телепроекта "Сказка з папой" ("Казка з татом") на канале "ПлюсПлюс" (Украина). Приятного просмотра!
Замечательная художнца Виктория Протас создала красочные иллюстрации для книги "Сказки Чудного мира. Ивасик Телесюк", готовящейся к выходу в издательстве "Країна мрій" (Украина).
Книга еще только готовится, а иллюстрации уже радуют зрителей в телепроекте "Сказка с папой" ("Казка з татом") на телеканале "ПлюсПлюс" (Украина)
Сегодня в рамках телепроекта "Сказка с папой" ("Казка з татом") на канале "ПлюсПлюс" (Украина) состоялась премьера сказки "Радугоны и маленький Сонька".
