"Микита Кожум'яка та Жар-Квіт" Розділ 2

СВІТЛО І МОРОК

Розділ другий, в якому Світло та Морок продовжують свою одвічну суперечку, а ти, Читачу, разом з Микитою та Івою дізнаєшся про Сьоме Правило Чарівника — Трійчастість.

Поміж світами знову зійшлися у давній суперечці дві могутні сили. Нині вони втілилися в людиноподібні фігури, обриси яких приховували майже однакові довгі хламиди з капюшонами. Одна була білосніжною, інша ж — чорною, як безмісячна ніч. За своє довге існування сили змінили стільки ймень та втілень, що багато з них вже й не пам’ятали. Тепер вони іменували себе Світло й Морок.

— Виходь, — вимовило Світло, рішуче підходячи до Межі — безкрайньої поверхні, що розділила світобудову навпіл.

— Хіба ти не побажаєш мені здоров’я, як завжди? — пролунало з-за неї.

— Виходь, зараз не час для твоїх жартів.

— Тоді будь ласкавий, запроси світло своєї Любові. Ти ж знаєш...

— Облиш, — відмахнувся світлий, але сяйво навколо нього зменшилося.

— Так набагато краще, тобі не здається? — з іншого боку Межі з’явився Морок.

— Світла багато не буває.

— Ти, як завжди, категоричний, — нудотно посміхнувся темний, зупиняючись біля Межі.

— Так само, як і ти.

— Нема чого на дзеркало нарікати, — Морок кивнув на прозору тремтячу поверхню, що відокремлювала його від Світла.

— Знову вирішив повправлятися в дотепності? — Світло грізно звело брови.

— У тебе є інші плани на вечір?

— Твоя учениця, Мороку. Її потрібно зупинити!

— Хіба ми не цим зайняті останнім часом? — удавано здивувався темний.

— Цього недостатньо! Ти прекрасно знаєш, що поставлено на карту!

— До речі, може б згуляти у карти? — в руках Морока з’явилася колода карт. — Що поставиш? Може, вибір дракона? О так, зовсім забув, ти так вріс у свою нову гру, що, як прості смертні, називаєш його Останнім Змієм. Зіграймо на те, чий бік обере Змій?

— Він зробить це сам, — світлий почав втрачати терпіння.

— Ти спритно підштовхнув його в потрібний тобі бік, — криво посміхнувся темний.

— Твоя учениця збирається зруйнувати Межу!

— Колишня. Колишня учениця, — з натиском уточнив темний. — З твоєї ласки, до речі.

— Вона сама обрала любов.

— І куди це її привело? — Морок єхидно примружився.

Але Світлу явно було не до жартів.

— Вона може знищити весь цей світ! — суворо промовив він.

Але Морок нітрохи не змінився на обличчі.

— А мені він ніколи особливо не подобався. Давно настав час звільнити місце для чогось нового!

— Твої мерзенні підступи... — світлий сіпнувся до супротивника, але Межа стримала його.

— У кожного свої методи, — незворушно продовжував Морок, не приховуючи радості з того, що роздратував супротивника. — Твою Любов теж можна вважати забороненим прийомом. Мені ж вона недоступна.

— Ти сам... — почав було світлий.

— Не порпаймося в минулому, — перервав його темний. — Що зроблено, те зроблено. Я так само, як і ти, не в курсі, що там затіяла наша злюча дівчинка. Подивимося?

Підкоряючись жесту Морока, в Межі наче відчинилося вікно, в якому проявилася тьмяно освітлена кімната. Зловісне бузкове сяєво, що струмувало з дірки в кам’яній підлозі, не розганяло тіні, що клубилися довкола, а навпаки, робило їх ще темнішими й страшнішими. З дірки здіймався дим, а навколо неї, з чотирьох кінців намальованої восьмипроменевої зірки, стояли глиняні фігурки з магічними символами. Над всім цим схилилася худа темна постать у довгому плащі.

****

А над Блакитним Озером тим часом лунав монотонний голос Цапеліна:

— Використовувати трійчастість сильно полехчать віконаній чаріфний дій. Якщо ви щось хотіти виконати, вам потріпно точно сформулювати свій бажань, а потім прийняти найхірший і найхарніший варіант. Наприклад, ви хотіти пити. Говорити: я хочу випить щьчось смашний. У гірший віпадок навіть вода не попити, а в кращій буду пити най-най прекрасніший нектар. Це як лук — що довше він, то далі летить стріл. Різниць між поханий і доприй варіант — це довжина ваш люк, а бажань — це ваш стріл. Це був Сьомий Правил Чарівник, — підбив підсумок неймовірно задоволений образністю своєї промови лелека й грізно зиркнув на жабенятко, що саме закінчувало сплутувати йому ноги.

Відчувши на собі пильний погляд, жабеня ковтнуло слину й тут-таки зникло під лататтям...

****

За всім, що відбувається на Блакитному Озері, уважно спостерігав у кришталеву площину Ко-Ко.

— Майстре, а цей маг-теоретик не такий простий, як здається. Ось цей спосіб «троїстість» дуже навіть нічого. Для початківців, звичайно, нам, реальним чарівникам, це ні до чого, але... — курча обернувся до діда Данила, що замітав підлогу. — Вам ще не набридло вдавати з себе Попелюшку?

— Ще одне слово з цього району, — чарівник махнув у бік столу, на якому просторікував Ко-Ко, що не до міри осмілів. — І хтось відчує себе гарбузом.

— Ну, Майст-ре, — примирливо заскиглило курча, — я ж ще минулого тижня створив для нас чудову самозамітальну мітлу!

— Ту, що досі сновигає комірчиною? — зареготав Данила. — Якщо б Микитка її помітив, ти б у мене місяць сам пил ковтав, винахіднику.

— Як же непросто жити таким яскравим даруван...

— Ко-Ко!

— До речі, про «пил ковтати» ви серйозно? Я ось, що думаю, мітла — це вже старе, а якщо... Ну, це ж треба, в яких умовах приходять геніальні думки! Навіть загроза насильства не може зупинити допитливий розум у його...

— Ко-Ко!

— Майстре, ви не розумієте! Я щойно придумав те, що здатне докорінно перевернути уявлення про прибирання! Пилоковть!

Втомившись од безперервної курчачої балаканини, Данило клацнув пальцями, й замість курчати, що не на жарт розійшлося, на столі з’явився великий яскраво-помаранчевий гарбуз.

— Пилоковть, — усміхнувся у вуса чарівник. — Придумає ж таке. Ще б пилососом назвав.

Незважаючи на буркотливий тон, було помітно, що Данилові приносить задоволення завзяття учня. Просто іноді Ко-Ко буває надто вже набридливим. Але колись він і сам був таким. Скільки ж води спливло відтоді? Але тепер великому чарівникові, що несподівано зробився спостерігачем, залишалося тільки зосередитися на простих і зрозумілих справах — раз-два, мете мітла. Тільки б не думати про те, що чекає улюбленого онука Микиту! Тільки б не зірватися! Як вже бувало не раз... Ні! Не думати про це. Раз-два, мете мітла...

Але Данило все ж таки на мить відірвався від заспокійливого процесу прибирання і підійшов до кришталевої площині, щоб зайвий раз переконатися в тому, що з онуком все гаразд...

***

— Ото нудьга... І ще товчи її, — з тугою вимовила Іва. — Ніколи не запам’ятаю всі ці правила.

— Якщо я не можу чогось запам’ятати, складаю віршик, — сказав Микита.

— Як це? — здивувалася дівчинка.

— Ну от, наприклад, — про правила чарівника:

Бути справжнім чаклуном — річ не найскладніша,

Вивчить правила прості — ось що важливіше:

Для початку чесним будь із самим собою,

Гарних слів завжди вживай влітку і зимою…

— Отакої! — заплескала в долоні Іва. — А далі?

Цапелін був приголомшений — людське дитя не тільки все зрозуміло, а навіть збагнуло саму суть і придумало віршик, зумівши зацікавити ним ученицю, що вічно нудьгувала.

— Далі я ще не придумав, — зніяковіло пробурмотів Микита.

З лісу на берег Блакитного озера вийшов Рисик. Горинич, що весь цей час безуспішно намагався виловити з води глюків, радісно кинувся до нього.

— От ти де, — не особливо привітно промовив лісовичок, побачивши друга в товаристві Іви.

— Рисику! — щиро зрадів той. — А нас ніж прямо сюди привів. Ти чим займався?

— Порядок після гостей наводив, — лукаво припустила русалонька.

Рисик скривився.

— Ага, порядок, — перекривив він. — Там тепер наче виметено! Як їх тепер від Схованки віднадити, не дотумкаю.

— Нічого, — сказав Микита. — Що-небудь придумаємо.

— Тобі добре говорити, ти ввечері додому підеш, а мені з цим білячим погромом розбиратися.

— Ходімо, я тобі допоможу, — запропонував Микита. — Ходімо! Вибач, Іво, мені потрібно допомогти Рисикові.

— Душе тобре! — втрутився в розмову Цапелін. — А нам, принцес, потрібно займатися. І не кажіть мені, щьчо ві знову втомилися. Ми тільки повторили те, щьчо ві вже знати, а тепер вас чекають новий знань!

Іва не слухала його — ставши навшпиньки, вона махала рукою Микиті.

— Принцес, чим вас так цікавий цей неосвічений хлопчисько? — запитав лелека. — Щьчось, звичайно, в ньому є. Якийсь народ кмітливість, але це ж не...

— Він пообіцяв принести мені маків, — мрійливо усміхаючись, промовила русалонька. — Ти коли-небудь бачив маки, Цапеліне?

— Ну, звичайно ш, я бачив... маки.

— Вони гарні?

— Вони... — лелека задумався. — Червоні...

— Розкажи мені про них, — попросила Іва.

— Е-е, Papaver somniferum ростуть... — почав було лелека, але, зрозумівши, що не може нічого пригадати про ці квіти, змінив тему. — Я не вельми сильний у ботаніці, принцес. І нам варто повернутися до наш занять. На чому ми зупинилися?

ЗМІСТ

ВІДЕОКАЗКИ

Казка з татом Микита Кожум'яка Антон Сіяніка Никита Кожемяка Антон Сияника Niki Tanner Anton Siyanika Nicky Tanner and the Fire Flower