Івасик Телесюк і Чудний годинник

Багато пригод сталося з непосидьком Івасиком за літо. І вас, певно, цікавить, як це йому вдається - постійно стирчати в Чудному світі так, що ніхто нічого не помічає. Є один секрет. Хочете дізнатися? Тоді слухайте. 

Кіт з Івасиком як завжди по обіді простяглися на травичці – щоб жирок зав’язався. І тут із-за кущів долинув дивний гамір. Хлопчик, не роздумуючи, стрибнув у зарості.

-         Куди? – тільки й встиг гукнути Кіт, але шибеник уже зник за густими вітами.

На галявині Івасик побачив Кощієвих гномів, що бігали за маленьким рожевим слоненям. Воно літало над землею, спритно ухиляючись він переслідувачів, але гноми наступали з усіх боків і нарешті притисли бідолаху до землі. Івасик кинувся на поміч, але Кіт вчепився в нього і потяг назад.

-         Куди ти пнешся? Он їх скільки.

-         І що? – рішуче відказав хлопчик, вириваючись із котячих лап.

Суперечку перервав пронизливий вереск. Кіт з Івасиком визирнули з кущів і побачили Гілочку, що летіла прямо на гномів, вхопившись за лозину.

-         І-і-ія-а-а! – відчайдушно кричала сміливиця.

Так вона хотіла спантеличити ворогів.

Дівчинка врізалася в купу Кощієвих охоронців, розкидавши їх у різні боки, а тоді схопила слоненя й зникла за деревами.

-         Молодець, Гілочко! – радісно загорлав Івасик.

Гноми хотіли наздогнати втікачку, однак дерева на галявині зімкнулися, утворивши перед ними неприступну стіну. Ліс нізащо не дозволив би образити дочку Лісовика.

-         Ходімо швидше, бо спізнимося, - пробурчав Кіт.

-         З якого це дива? – пхикнув Івасик. ­- Я ще ніколи від вас додому не спізнювався. Сам не знаю, чому, – розвів руками хлопчик.

-         Штука в тому, - пояснив Кіт, - що час у Чудному світі йде зовсім не так, як у вашому. Ось ти й повертаєшся вчасно. А все завдяки тій диковині, що гноми ловили. То чарівний годинник.

-         І навіщо він їм? – здивувався Івасик.

- Мабуть, Кощій наказав упіймати, щоб із тобою поквитатися. Адже саме годинник допомагає тобі не спізнюватись.

Івасик з Котом підбігли до кремезного дерева. Там було дупло, що вело до світу людей. Гілочка вже чекала на них.

-         Чого ви так довго? – спитала вона. – Годинничку потрібна допомога. Здається, ці поганці, гноми, завдали йому шкоди.

У руках лісова дівчинка тримала рожеве слоненя. Воно було зовсім невеселе і мляве. Не можна було втрачати ні хвилини.

-         Ходімо у світ людей, - запропонував Кіт. – Там він стане звичайним годинником, от і відремонтуємо як годиться.

-         Ви йдіть, а в мене ще справа є, - Гілочка хитро кивнула на гномів, що саме наближалися до галявини. – Зараз ці коротуни дізнаються, як маленьких ображати.

Друзяки не заперечували. Пам’ятаючи історію зі скаженими реп’яхами, хвилюватися варто було хіба що за гномів.

Опинившись у світі людей, друзі одразу зрозуміли, що спізнилися – надворі смеркалося й було чути віддалені голоси:

- Івасику! Синку! Де ти?

Це кричали Телесюки. Вони вже давно блукали з ліхтариками в лісі, шукаючи пропажу.

-         Гаплик! – хмикнув Кіт і стрибнув у кущі.

Тієї ж миті до Івасика підбігли батьки, схвильовані та розгнівані. І коли непослух уже майже втратив надію на порятунок, із-за кущів вийшов незнайомий пухкенький хлопчик.

-         Вибачте, - винувато промовив він, - це я в усьому винен.

-         Даруйте, а ви хто? – поцікавилася бабуся.

- Я… Котя, - представився хлопчик, - Ми з бабунею живемо тут неподалік, у селищі Чуднівці! Це о-он там!

Дорослі подивилися у бік, куди показав рукою хлопчик. І поки вони відволіклися, Котя на мить знову став Котом і підморгнув другові.

- Не гнівайтеся на Івасика, він ні в чому не винен, - продовжував Котя, - річ у тому, що мій годинник зламався. От ми й спізнилися.

Хлопчик був таким милим і вихованим, що бабуся запросила його в гості, а дідусь пообіцяв відремонтувати годинника.

За вечерею Котя ще більше очарував Телесюків. Усі всміхалися йому й уважно слухали. Мама підносила все нові страви, бабуся підливала в тарілку сметанки й не могла натішитися апетитом гостя.

Повечерявши, дідусь з Івасиком взялися лагодити годинника. А інші, роззявивши роти, слухали захопливі історії хлопчика з Чуднівців.

Попри всі дідусеві зусилля, годинника так і не вдалося полагодити. Довелося відкласти ремонт до ранку, а Котю лишити на ночівлю – не годиться дітям в лісі темному ходити.

Зранку Кіт з Івасиком влаштували за кущем таємну нараду.

-         Якщо діду не вдалося, кепські наші справи, - засмутився Івасик.

-         То ж бо й воно,  - зітхнув Кіт. - Цей годинник не простий, а чарівний. От і ремонт йому потрібен особливий.

Кіт ніжно потер лапою годинника. Івасик поклав свою руку зверху. І раптом цок! – стрілка ворухнулася.

Друзі перезирнулися.

-         Ну давай, годинничку, - попросив Івасик, - ти вже стільки разів мене виручав.

- Цок, цок – відповів на заклик хлопчика годинник.

-         Я зрозумів, - вигукнув Івасик, - він живий. Сам подумай, якщо він зламався через грубість гномів, то полагодити його можна навпаки – сказавши щось хороше. Бабуся каже, добре слово й коту приємне. Ой! Вибач, Кіт, - знітився Івасик.

-         Та нічого, - відмахнувся той і звернувся до годинничка. - Ми дякуємо тобі, чуєш?

-         Так, дякуємо, - підтакнув Івасик.

І годинник почув. Його стрілки знову зрушили з місця і голосно зацокотіли. Ото було радості!

А потім бабуся покликала друзів снідати.

Вкотре здивувавши усіх своїм богатирським апетитом, Котя попрощався і став збиратися додому.  Івасик викликався його провести, а разом із тим нових пригод у Чудному світі пошукати.

Хлопчик уже майже пішов, та потім на мить задумався… Йому чомусь дуже захотілося обійняти своїх рідних і кожному з них сказати добре слово. Це раптом здалося йому дуже важливим! Івасик так і зробив. От і ви, друзі, ніколи не забувайте говорити близьким, як їх любите.

ІНШІ ВІДЕОКАЗКИ

ПЕРСОНАЖІ

Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika