Пам’ятаєте
Івасика Телесюка, що випадково потрапив у Чудний світ? Так от, канікули в нього
ще не скінчилися, а отже й пригоди тривають.
Недавно Івасик
із Котом ускочили в халепу. Тоді їм допоміг Сірий Вовк, та не задарма. Не такий
він Сірко, аби на дурняк щось робити. За допомогу Івасик із Котом пообіцяли сіроманцю
відшукати його хвоста, що захований у хатинці
Яги.
Колись
давно бабця таким чином покарала Вовка за якусь провину. А нині він іще одного ворога
собі нажив - Кощія. Після пригоди з Жар-Птицею той знову лишився ні з чим і готував
план помсти.
Першим
дісталося Вовкові. Його Кощій оголосив у розшук. Удень і вночі гноми
прочісували ліс вздовж і впоперек. І хоча вовка, як відомо, ноги годують, він
уже захекався від них бігати.
З
Івасиком та Котом Безсмертний збирався поквитатися особисто, тому й прямував до
Яги. Але наші герої про це й гадки не мали.
Вони
були надто заклопотані пошуком вовчого хвоста, який ніяк знайти не вдавалося.
За
дверима почулося шаркання ніг.
Кіт з
Івасиком переполошилися й швидко стали скидати в скриню всі чарівності – ледве
встигли!
-
Чим це ви тут займаєтесь? – з підозрою спитала Яга.
-
На вогонь дивимось, - викрутився Івасик, вмощуючись біля печі, як перед
телевізором.
-
Заспокоює, кажуть, - підтримав його Кіт.
-
Та ну? - Яга теж витріщилася на піч.
Аж тут хлопчик
помітив на підлозі мушлю від равлика. Мабуть, зі скрині випала. Якщо Яга
побачить, одразу про все здогадається. І тоді держись! Івасик тихенько підвівся
й позадкував до мушлі.
- Піду прогуляюсь, - сказав хитрун,
обережно кладучи равлика в кишеню.
- І я з тобою, - зрадів Кіт.
Звісно, Івасик
хотів повернути знахідку на місце, але Кіт сказав:
-
Непотріб! Хочеш, собі бери.
І тут герої помітили Кощія.
- Ховаймося! – скомандував Івасик і присів за кущем. А
біля нього й Кіт.
-
Ану виходьте, босяки! – кричав Безсмертний. – Яга, віддавай мені свого Кота-баламута
й хлопчиська, що з ним вештається!
-
Ти чого це розкричався? – спокійнісінько спитала Яга, вийшовши з хати. – Вдома
в себе кричатимеш.
-
Як не віддаси, силою заберу! – не здавався Кощій.
-
Ти краще не сердь мене, Чахлику. – Яга грізно поставила руки в боки. – Чи
забув, яка я в гніві? Ану геть з мого двору!
Довелося
Кощієві йти ні з чим.
Тільки він
за ворота, аж тут гном із доповіддю.
-
Ваша темна величносте, - каже, - ми натрапили на слід Вовка. На Блакитному
Озері він, у куширах ховається.
-
Взяти його! – скомандував Кощій.
Треба
було негайно попередити Сірого. Побачивши, що Яга пішла на город, Кіт з Івасиком
знову прокралися в хату - збиралися летючий килим узяти.
-
І куди це ви, гаврики, намилились? – заскрипів позаду знайомий голос.
Посеред кімнати
стояла Яга.
- А ми
того… повітрям свіжим подихати, - промурмотів Кіт.
- Надихались уже,
- відрізала бабця.
І так вона
розсердилась, що замкнула нещасних у хаті, а сама полетіла до сестри - складати
план воєнних дій, якщо Кощій таки наважиться напасти.
Ох і
злякалися Кіт з Івасиком! Боялися з місця зрушити, сиділи…
хвилини дві. А тоді вилізли через димохід, скочили на летючий килим і щодуху до
Блакитного Озера. Гноми лишились далеко позаду.
На озері
Вовка ніде не було видно. Раптом у куширах щось зашурхотіло.
- Маніяк!
– подумав Івасик і з переляку запустив у кущі перше, що потрапило під руку. Почувся
тріскіт. Щось блиснуло.
Коли
Івасик розплющив очі, на землі лежав кудлатий здоровань.
- Ура! – радісно загукав Івасик. – Я маніяка завалив!
- Як?
Без мене? – вигулькнула з кущів Гілочка.
- Ніякий це не маніяк, - сказав Кіт. – Це наш Сірий. Просто він перевертень.
- Круть! – не втримався Івасик.
- Кому як, - зауважив Кіт. – Зараз це дуже невчасно, адже за ним ганяються…Гноми! Рятуйся хто може!
Усі чкурнули вперед. Вовка поклали на летючий килим. Івасика
посадили поряд – для підстраховки. Решта бігли своїм ходом.
Раптом Сірий почав смикатися й тремтіти.
- Не бійся, - пояснив Івасику Кіт, - зараз він знов на вовка перекинеться.
І дійсно
кудлатий здоровань враз перекинувся на вовка. Та не пробувши в звіриній
подобі й хвилини, знову став людиною,
а тоді ще раз вовком. Довелося робити зупинку.
Сірий розплющив очі, подивився на хлопчика й спитав:
- Чим це т-ти м-мене так ш-ш-шарахнув?
- Ось цим, - Івасик показав йому равлика.
– Це ж
блискавич-ч-ний р-р-равлик. Ану, пац-ц-цан, давай іще р-р-раз.
Івасик узяв
равлика й кинув його у Сірого. Того добряче трусонуло.
-
Сам попросив, – знизав плечима хлопчик.
Вовк
підвівся, зиркнув на Івасика й несподівано всміхнувся.
-
Ти мене врятував, пацан!
Виявилось,
що удар блискавки равлика зупиняє перекидання. Та радіти було ніколи! На п’яти
знов наступали гноми.
-
Тікайте, я їх затримаю! – гукнула Гілочка.
Усі
кинулися врозтіч.
-
Вовка не бачила? – спитали Кощієві посіпаки в Гілочки.
-
Він побіг… туди, - дівчинка впевнено махнула рукою у зовсім інший бік.
Коли гноми
зникли з поля зору, всі знову вийшли на галявину.
-
Може, віддасте мені блискавичного равлика, - попросив Вовк.
Івасик
уже хотів був простягнути руку, як тут…
-
На дурняк нема дурних, - не розгубився Кіт.
-
Я готовий будь-що зробити! – з готовністю відказав Сірий.
Кіт ласо
облизнувся й закотив очі під лоба.
-
Значиться так, - задоволено потер лапи вусань,
- тепер щодня…
-
Стривай, - перебив Кота Івасик. – ти ж сказав, це непотріб і подарував
мені. А я дарую равлика Вовкові.
На кота
було боляче дивитися. Здавалося, ще мить і він заплаче.
-
За так віддаєш? – не повірив Вовк.
-
Ага! – засміявся Івасик. – Не журись, Кіт, ти ж сам казав: віддаєш і в тебе
стає більше!
І ви,
малята, спробуйте зробити, як Івасик. Поділіться з кимось тим, що маєте і ви
відчуєте, як радісно стане на душі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий