Івасик Телесюк і Блискавичний равлик

Пам’ятаєте Івасика Телесюка, що випадково потрапив у Чудний світ? Так от, канікули в нього ще не скінчилися, а отже й пригоди тривають.

Недавно Івасик із Котом ускочили в халепу. Тоді їм допоміг Сірий Вовк, та не задарма. Не такий він Сірко, аби на дурняк щось робити. За допомогу Івасик із Котом пообіцяли сіроманцю відшукати його хвоста, що захований у хатинці Яги.

Колись давно бабця таким чином покарала Вовка за якусь провину. А нині він іще одного ворога собі нажив - Кощія. Після пригоди з Жар-Птицею той знову лишився ні з чим і готував план помсти.

Першим дісталося Вовкові. Його Кощій оголосив у розшук. Удень і вночі гноми прочісували ліс вздовж і впоперек. І хоча вовка, як відомо, ноги годують, він уже захекався від них бігати.

З Івасиком та Котом Безсмертний збирався поквитатися особисто, тому й прямував до Яги. Але наші герої про це й гадки не мали.

Вони були надто заклопотані пошуком вовчого хвоста, який ніяк знайти не вдавалося.

За дверима почулося шаркання ніг.

Кіт з Івасиком переполошилися й швидко стали скидати в скриню всі чарівності – ледве встигли!

-         Чим це ви тут займаєтесь? – з підозрою спитала Яга.

-         На вогонь дивимось, - викрутився Івасик, вмощуючись біля печі, як перед телевізором.

-         Заспокоює, кажуть, - підтримав його Кіт.

-         Та ну? - Яга теж витріщилася на піч.

Аж тут хлопчик помітив на підлозі мушлю від равлика. Мабуть, зі скрині випала. Якщо Яга побачить, одразу про все здогадається. І тоді держись! Івасик тихенько підвівся й позадкував до мушлі.

- Піду прогуляюсь, - сказав хитрун, обережно кладучи равлика в кишеню.

- І я з тобою, - зрадів Кіт.

Звісно, Івасик хотів повернути знахідку на місце, але Кіт сказав:

- Непотріб! Хочеш, собі бери.

І тут герої помітили Кощія.

- Ховаймося! – скомандував Івасик і присів за кущем. А біля нього й Кіт.

-         Ану виходьте, босяки! – кричав Безсмертний. – Яга, віддавай мені свого Кота-баламута й хлопчиська, що з ним вештається!

-         Ти чого це розкричався? – спокійнісінько спитала Яга, вийшовши з хати. – Вдома в себе кричатимеш.

-         Як не віддаси, силою заберу! – не здавався Кощій.

-         Ти краще не сердь мене, Чахлику. – Яга грізно поставила руки в боки. – Чи забув, яка я в гніві? Ану геть з мого двору!

Довелося Кощієві йти ні з чим.

Тільки він за ворота, аж тут гном із доповіддю.

-         Ваша темна величносте, - каже, - ми натрапили на слід Вовка. На Блакитному Озері він, у куширах ховається.

-         Взяти його! – скомандував Кощій.

Треба було негайно попередити Сірого. Побачивши, що Яга пішла на город, Кіт з Івасиком знову прокралися в хату - збиралися летючий килим узяти.

-         І куди це ви, гаврики, намилились? – заскрипів позаду знайомий голос.

Посеред кімнати стояла Яга.

- А ми того… повітрям свіжим подихати, - промурмотів Кіт.

-   Надихались уже, - відрізала бабця.

І так вона розсердилась, що замкнула нещасних у хаті, а сама полетіла до сестри - складати план воєнних дій, якщо Кощій таки наважиться напасти.

Ох і злякалися Кіт з Івасиком! Боялися з місця зрушити, сиділи… хвилини дві. А тоді вилізли через димохід, скочили на летючий килим і щодуху до Блакитного Озера. Гноми лишились далеко позаду.

На озері Вовка ніде не було видно. Раптом у куширах щось зашурхотіло.

- Маніяк! – подумав Івасик і з переляку запустив у кущі перше, що потрапило під руку. Почувся тріскіт. Щось блиснуло.

Коли Івасик розплющив очі, на землі лежав кудлатий здоровань.

- Ура! – радісно загукав Івасик. – Я маніяка завалив!

- Як? Без мене? – вигулькнула з кущів Гілочка.

- Ніякий це не маніяк, - сказав Кіт. – Це наш Сірий. Просто він перевертень.

- Круть! – не втримався Івасик.

- Кому як, - зауважив Кіт. – Зараз це дуже невчасно, адже за ним ганяються…Гноми! Рятуйся хто може!                            

Усі чкурнули вперед. Вовка поклали на летючий килим. Івасика посадили поряд – для підстраховки. Решта бігли своїм ходом.

Раптом Сірий почав смикатися й тремтіти.

- Не бійся, - пояснив Івасику Кіт, - зараз він знов на вовка перекинеться.

І дійсно кудлатий здоровань враз перекинувся на вовка. Та не пробувши в звіриній подобі й хвилини, знову став людиною, а тоді ще раз вовком. Довелося робити зупинку.

Сірий розплющив очі, подивився на хлопчика й спитав:

- Чим це т-ти м-мене так ш-ш-шарахнув?

- Ось цим, - Івасик показав йому равлика.

– Це ж блискавич-ч-ний р-р-равлик. Ану, пац-ц-цан, давай іще р-р-раз.

Івасик узяв равлика й кинув його у Сірого. Того добряче трусонуло.

-         Сам попросив, – знизав плечима хлопчик.

Вовк підвівся, зиркнув на Івасика й несподівано всміхнувся.

-         Ти мене врятував, пацан!

Виявилось, що удар блискавки равлика зупиняє перекидання. Та радіти було ніколи! На п’яти знов наступали гноми.

-         Тікайте, я їх затримаю! – гукнула Гілочка.

Усі кинулися врозтіч.

-         Вовка не бачила? – спитали Кощієві посіпаки в Гілочки.

-         Він побіг… туди, - дівчинка впевнено махнула рукою у зовсім інший бік.

Коли гноми зникли з поля зору, всі знову вийшли на галявину.

-         Може, віддасте мені блискавичного равлика, - попросив Вовк.

Івасик уже хотів був простягнути руку, як тут…

-         На дурняк нема дурних, - не розгубився Кіт.

-         Я готовий будь-що зробити! – з готовністю відказав Сірий.

Кіт ласо облизнувся й закотив очі під лоба.

- Значиться так,  - задоволено потер лапи вусань, - тепер щодня…

-         Стривай, - перебив Кота Івасик. – ти ж сказав, це непотріб і подарував мені. А я дарую равлика Вовкові.

На кота було боляче дивитися. Здавалося, ще мить і він заплаче.

-         За так віддаєш? – не повірив Вовк.

-         Ага! – засміявся Івасик. – Не журись, Кіт, ти ж сам казав: віддаєш і в тебе стає більше! 

І ви, малята, спробуйте зробити, як Івасик. Поділіться з кимось тим, що маєте і ви відчуєте, як радісно стане на душі.

ІНШІ ВІДЕОКАЗКИ

ПЕРСОНАЖІ

Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika