Дівчинка і Дракон

На одній далекій планеті жила собі дівчинка, яка хотіла все знати. Звали її Ол'Лалія. І була вона Великою Чарівницею, хоч і зовсім маленькою. Справ у Великої Чарівниці сила-силенна, тому й була Ол’Лалія дуже серйозною.

Зранку вона зустрічалася з мудрецями, які вирішували важливі державні питання. Іноді Ол’Лалія говорила так хитромудро, що навіть мудреці її не розуміли. Вони ретельно все записували, а потім довго вивчали. На те вони й мудреці.

Потім Ол’Лалія йшла в бібліотеку і читала Енциклопедію Великих Чарівниць. Скільки в ній було томів, ніхто не знав. Відомо лише, що читати їх треба було суворо по порядку і лише до обіду.

А після обіду Чарівниця відправлялася в Палату Рад давати цінні поради. Усім, хто їх просив. Дівчинка відповідала на різні питання аж до вечора. Це було дуже виснажливо, та вона не скаржилась. Адже Ол’Лалія розуміла - вона не просто дівчинка, а Велика Чарівниця.

І навіть уночі Ол’Лалія не могла спочити. Як тут заснеш, коли всі чекають від тебе дива? А ти не знаєш, як його зробити? Тому дівчинка знову сідала за книжки і продовжувала вчитись.

Одного разу Ол’Лалія вивчала Енциклопедію Великих Чарівниць. Як раптом із книги випав малюнок дивного звіра. Дівчинці закортіло дізнатися, хто це.

А якщо Чарівниці чогось хочеться…

Грянув грім! Спалахнула блискавка! Дощ, на щастя, не пішов. Зате посеред замкового двору з’явився величезний звір!

Точно такий, як на малюнку! Звір хлопав величезними крилами. Та так, що від цього здіймався вітер. Ол'Лалія з цікавістю спостерігала за його буйством.

- Вітаю тебе, небачений звіре. Я Ол'Лалія, Велика Чарівниця. А ти хто такий?

- Як я тут опинився?! - ревів звір, не звертаючи уваги на дівчинку. - Що мене тут тримає?!

- Це я тебе тримаю, - спокійно заявила вона.

- Ти?! - звір зігнув довгу шию і роззявив величезну пащу. Із неї вирвався струмінь полум'я.

На шум примчала сторожа. Лучники й катапультисти приготувалися за командою випустити в чудовисько хмару стріл і каміння.

- Хто ти? - спокійно повторила Ол'Лалія.

- Я дракон! - проревів звір.

- Дракони тільки в казках бувають. – не повірила маленька чарівниця.

Від цього гість іще більше розлютився.  Здавалося, ще мить і він спопелить усе навколо. Але дивовижним чином вогонь зовсім не зачіпав дівчинку.

- Ти такий гарний. – спокійно сказала вона. - Особливо зараз. Аж переливаєшся весь.

- Я знищу тебе! – драконове полум'я залило весь двір.

- Не вийде, - спокійно вимовила Ол'Лалія, розвіюючи вогняні язики. - Але я, мабуть, повірю, що ти дракон. Мир?

- Гаразд, - втомлено промовив дракон і опустився на обвуглене каміння.

- Навіщо ти мене сюди затягла?

- Я випадково, - зніяковіла чарівниця. - Просто стало цікаво, хто ти такий.

- Ну от, дізналася! Тепер відправляй назад. – скомандував Велетень.

- Я не знаю, як це зробити, - невпевнено мовила дівчинка.

- Не знаєш?! Ти ж чарівниця!

- Так, - сумно зітхнула Ол'Лалія. - Але ніхто не вчив мене магії. Я - єдина Чарівниця на планеті.

- Караул! - заверещав дракон. - Мене викрала чарівниця-недоучка! Тепер я ніколи не повернуся додому! О, горе мені!

 З очей дракона полилися сльози. Ол'Лалії було страшенно соромно.

- Не плач, будь ласка, - ласкаво сказала вона. - Поживеш поки в нас. А я знайду спосіб відправити тебе додому.

- То, кажеш, драконів у вас нема? - cпитав велетень, хитро розплющивши око.

Дівчинка заперечливо помахала головою.

- І чарівників теж?

- Ага. – кивнула вона.

- Ні чарівників, ні драконів! - радісно вигукнув Дракон. - Я єдиний! Неповторний! Унікальний! Попроси мене і я лишусь. Можливо.

- Лишайся, будь ласка, - розгублено сказала дівчинка.

- Ну добре, вмовила! – діловито погодився дракон.

Ол'Лалія уважно дивилася на нього і чомусь вона була впевнена, що нудно їй тепер не буде.

- А хочеш я тебе покатаю? – запропонував новий друг.

- Ти що?! Це ж марне гаяння часу. – заперечила дівчинка.

- Тьху ти, яка серйозна. І чому ти не можеш трішки побайдикувати?

- Бо я - Велика.....

- Ага, Велика Чарівниця. Уже чув. Збирайся, полетиш зі мною!– не здавався Дракон. – Мені треба розім’ятися.

- Ну добре, але тільки з метою розширення мого кругозору.

Дівчинка сіла велетню на спину і він підняв її високо-високо в небо. Аж до хмар. Згори замок Ол’Лалії здавався таким маленьким. Спершу вони летіли над містом, потім почалося море. У жодній своїй енциклопедії дівчинка не бачила такої краси. Велика Чарівниця парила в небесах і думала:  «Як це, виявляється, приємно, побайдикувати із друзями.  І хоч трохи побути просто Маленькою дівчинкою».

Літературний редактор: Марина Куцик-Герасименко
Ілюстрація: Наталія Шевчук

Дівчинка і Дракон Антон Сіяніка  Антон Сияника Девочка и Дракон