Івасик Телесюк – звичайний
хлопчик. Тільки дуже непосидющий. Чого тільки батьки не вигадують, щоб
спрямовувати його кипучу енергію в мирне русло. Якось, наприклад, вигадали
вивезти хлопчика за місто - оздоровити. Але й у лісі Івасик не сумував -
випадково потрапив у Чудний світ. Там він познайомився з Бабою Ягою та Котом. І
тепер із хлопчиком постійно трапляються якісь чудасії.
Якось, наприклад, пішовши по
драконячу луску для Яги, Івасик познайомився з маленьким соняшним драконом -
Горинею. Вона боялася літати і була дуже самотньою. Щоб Горині було веселіше,
Івасик з Котом забрали її жити до Яги. Бабця навіть зраділа – тепер у неї
завжди буде вдосталь драконячої луски.
Напившись цілющого відвару, Яга
й думати забула про хвору ногу. Ходить та й пританцьовує, а потім і взагалі на
радощах вирішила навідати свою сестру.
Кіт тільки того й чекав. Яга за
двері, а він хазяювати - дістав з печі величезний казанок і давай куліш варити.
Івасик з Горинею як могли йому допомагали. І так усі захопилися роботою, що й
не помітили, як хатинку оточили Ходячі Реп’яхи. Добре, хатинка в Яги нівроку –
витягла свої курячі лапи і давай хвицатися.
Та реп’яхи лиш на кілька кроків
відступили.
-
Ви нашого дракона
поцупили! - кажуть. - Без нього ми й
з місця не зсунемось!
Стали думати-гадати, як
позбутися непроханих гостей.
-
Може, Ягу
покликати? – запропонував Івасик.
-
Цур тебе! – аж
підскочив Кіт. – Краще я в Лісовика спитаю, хто-хто, а він на рослинах
знається.
-
А як ти його
спитаєш? – здивувався хлопчик. - Невже тут також телефони є?
-
У нас свої прийомчики, - похвалився Кіт і діловито поліз у скриню.
Кіт дістав зі скрині срібну
тарілочку з наливним яблучком і промовив чарівні слова:
-
Прийом! Викликаю Лісовика. Прийом!
Раптом тарілка замиготіла і в
ній показалася згорблена постать Лісовика.
-
Чого тобі? – стиха промовив він.
-
Не «чого тобі», а прийом, - обурився Кіт, - правил дотримуйся.
-
Не до правил мені зараз! – зітхнув Лісовик. – Реп’яхи мою дочку викрали,
Гілочку, а я й не знаю, де їх шукати. Що я за батько?
Кіт тільки хотів сказати, що
Реп’яхи отаборилися в дворі у Яги, та Лісовик вже відключив тарілку.
- Ну все, з мене тепер Яга
шкуру спустить, - заголосив Кіт. - Весь двір у бур’янах. Добре, хоч кулешу
наївся…перед смертю.
- Не журись, Кіт! – підбадьорив
друга Івасик. – Хвіст бубликом! У моєї бабусі такі протибур’янні засоби є…
- Оце діло! – зрадів Кіт. -
Може і в Яги щось таке знайдеться.
Хлопчик із Котом стали шукати в
хатинці потрібне зілля.
– Ага! - вигукнув Івасик і
дістав з полиці пляшечку. - Якісь будяки намальовані – значить підійде.
Поливати вирішили із саморобних
водометів. Змайструвати їх просто, Івасику не раз доводилось це робити – береш пляшку,
проколюєш у кришці дірочку, і все готово.
- Готуйсь, цільсь, поо-ливай! –
скомандував Кіт.
На реп’яхів полився справжній
дощ із чарівного зілля.
- Зараз
зачахнуть, - підморгнув Котові Івасик.
Та реп’яхи й не думали чахнути.
Вони стали ще більшими й міцнішими.
- Ти чим їх побризкав? –
закричав Кіт. Івасик перевернув
пляшку й прочитав: «Швидкодіючий Зростайрослин». - Ой-йой!
Опиратися здоровенним будякам
було марно. Вони схопили приятелів і посадили їх у глибокі ями.
Cидіти самому Івасику було невесело і навіть страшнувато. Аж тут у яму спустилася дивна
дівчинка. Вона мружила очі, ніби недобачила. Дівчинка навпомацки поповзла
вперед і буць! - наштовхнулася на Івасика.
-
Ти чого буцаєшся? –
потер Івасик чоло.
Гілочка ще більше примружила
очі:
- Привіт! Я Гілочка, дочка
Лісовика. То це ти допомагаєш таткові мене рятувати?
- Виходить я, - здивовано кивнув хлопчик.
- Тоді план такий: я рятую тебе
й Кота, а ви йдете до татка і разом із ним рятуєте мене, ясно?
- Але ж ти сама в яму залізла.
Навіщо тебе рятувати?
- Розумієш, - зітхнула Гілочка.
- Татко після розлучення зовсім зачах, геть у собі зневірився. Я вже й так і
сяк мудрувала, як його підбадьорити. А тут якраз ці реп’яхи підвернулися. Якщо
він мене врятує, знаєш, яким героєм стане. Тільки про це анічичирк! Навіть
Коту! Згода?
Івасик кивнув.
Гілочка одним стрибком
вибралася з ями.
-
Бух! Бах! Бабах! – згори
почулися звуки боротьби.
Кілька разів над ямою пролетіли
реп’яхи. Один із них скотився вниз, Івасик ледь встиг відскочити. Потім усе
стихло.
Гілочка витягла Івасика нагору
і сховалася за кущем. Звідти вона допомогла хлопчику витягти Кота, а сама крадькома
спустилася в свою яму, ніби й не вилазила звідти.
Івасик швидко пояснив Котові що
до чого і вони поквапилася до Лісовика. Той зовсім розкис - скоцюрбився під
деревом та обхопив голову руками.
-
Горе, мені горе, -
раз-у-раз схлипував нещасний батько.
-
Вставай, лісова
твоя душа! - Кіт стукнув лапою по стовбуру. – Ходімо Гілочку визволяти. Ми
знаємо, де реп’яхи її тримають.
Коли Івасик з Котом та
Лісовиком підбігли до хатинки Яги, реп’яхи вже стали приходити до тями. Вони
спробували зупинити рятівників, але тут Лісовик показав їм, що не тільки
квіточки вирощувати вміє.
Підбігши до краю ями, де сиділа
Гілочка, Лісовик рішуче стрибнув униз.
- Татку! Ти врятував мене! Ти –
справжній герой! - щаслива дочка повисла в батька на шиї.
Лісовик гордо розправив плечі і
обійняв дочку. Івасик поглянув на них і подумав:
-
Як чудово, коли
хтось може допомогти тобі стати справжнім героєм.
Усі були щасливі…, аж доки Яга
додому не повернулася і не змусила всю компанію прибирати з двору наслідки
бойових дій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий