воскресенье, 29 сентября 2013 г.

Івасик Телесюк і Кощій Безсмертний


Івасик Телесюк – звичайний хлопчик. Тільки дуже зайнятий. Весь його день розписаний по хвилинах. Чого тільки батьки для Івасика не вигадують. Якось, наприклад, вигадали оздоровити його за містом. Там, у лісі, Івасик випадково потрапив у Чудний світ і познайомився з Ягою та Котом. І тепер з хлопчиком постійно трапляються якісь чарівні історії.

Одного разу в лісі Івасик грав у слідопитів. Аж тут щось зашурхотіло. З-під куща вислизнув Кіт. Він був чимось стурбований і дуже поспішав.

- Куди це він намилився? – почухав потилицю Івасик і вже хотів погукати, та потім збагнув, що як справжньому слідопиту ліпше буде за ним простежити.

Кіт прийшов до того самого дерева, де Івасик його вперше побачив. Він вправно видерся по стовбуру і попрямував до гнізда.

-         Караул! – заверещав кіт. – Пограбували!

Івасик вискочив із-за кущів, готовий атакувати ворогів, але нікого не було видно. Кіт зажурено дивився на гніздо.

-         Що трапилось? – спитав Івасик знизу.

-         Яєчню моєї мрії… свиснули, - схлипнув Кіт.

-         Тю, - пирхнув Івасик, - і через таке нюняти? Та я тобі зараз стільки яєць притягну – їж, хоч лусни.

-         Таких яєць у тебе нем-а-а, - затягнув Кіт, - то були яйця кисло-ґа-а-в. Найсмачніші в цілому світі.

Кіт упав на гілку і жалібно заскавучав.

Івасик не знав, як його розрадити.

- Ну не плач, - хлопчик спробував підбадьорити кота. - Ану хвіст бубликом! Знайдемо ми твої яйця.  

Івасик вирішив, що як єдиний слідопит у лісі, він просто мусить допомогти Коту.

-         Шукай того, кому вигідно, - мудро промовив хлопчик.

Кіт замислився, хитро прищуривши око. А потім як скочив.

-         Ага! – заверещав Кіт. - Я знаю, хто мою яєчню злямзив.

-         І хто? – з цікавістю спитав Івасик. 

-         Кощій Безсмертний! – прошепотів Кіт.

-         Кру-у-уть! – відкопилив губу Івасик. – А нащо йому яйця? У них його смерть?

-         Та ні, - відмахнувся Кіт. – Те яйце в качці, качка в зайці…

-         Знаю-знаю, - зрадів Івасик. – Заєць у скрині, скриня на дубі, а дуб…

-         Росте собі в дворі Кощіївого замку, – перебив хлопчика Кіт. – І нам до нього діла нема.

-         Тоді навіщо Кощію цупити яйця кисло-ґав? – не вгамовувався Івасик. - Він їх що, висиджує?

-         Ні, колекціонує. Та на мої яйця хай не зазіха, - сердито випалив Кіт і стрибнув на землю. – Ну тримайся, Чахлик, скоро зустрінемось.


У хатинці Яги Кіт по-хазяйськи відкрив велику скриню і став у ній ритися.

-         Скороходи – ні, самобранка – не сьогодні! – перебирав речі Кіт. - О, летючий килим – те, що треба.

Кіт розстелив килим і хвацького його осідлав. Слідом за Котом, на килим вистрибнув Івасик.

-         Уперед! По яйця! – заволав Кіт. – Поки не зіпсувалися.

За лісом, удалині, показався зловісний замок Кощія.

Івасик із котом відшукали відчинене вікно і полетіли темними коридорами. Скоро вони опинилися у величезній залі. У її стінах було хтозна-скільки ніш. А в них які тільки хочеш яйця – від манюніх, як зернятко, до велетенських, як слон.



-         Ось вони! – вигукнув Кіт, запримітивши яйця кисло-ґав.

Він обережно став складати їх у кошик. І тут.. заволала сирена.

-         Тривога! – заверещав Кіт, притискаючи до себе кошик. – Бігом за мною!

Кіт вискочив у коридор, але на вікна вже опускалися залізні ґрати. З обох боків коридору бігли стражники-гноми.

-         Оточили, душогубці! – похитав головою кіт. – Та я свої яєчка так просто не віддам. Хоч шкуру з мене деріть, а я свою яєчню з’їм.

Кіт схопив Івасика за шкірки і заштовхав у кухню.

-         Я підпираю двері, а ти шукай сковорідку! – скомандував він, відхекуючись.

Та щойно Івасик поставив сковорідку на вогонь, пролунав страшний удар. Двері розлетілись на шматки і в кухню увірвався розлючений Кощій.

-         Кру-у-уть! – протягнув Івасик, витріщивши очі.

Кощій люто вишкірив зуби:

-         Ну я вам всиплю перцю, яйцекрадці.

Кощій вже простягнув свої кістляві руки до непроханих гостей, аж тут…почулось якесь скреготіння. Яйця тріскались одне за одним. Із них вилуплювалися пташенята. І були вони дуже сердиті. Пташенята піднялися аж до стелі, кружляючи над своїми кривдниками.

Івасик принишк, наче миша, Кощій затамував подих, а Кіт, підняв вказівного пальця і вказуючи на Кощія, прошепотів:

-         Це ві-і-н!

Із пронизливим писком пташенята кинулися на Кощія. У того аж ноги затрусилися. Спершу він спробував відбиватися, та нічого не вийшло. Пташенята клювали його з усіх боків так, що Кощій ледве встигав прикриватися.

Гноми намагались захистити хазяїна, та отримавши кілька болючих клювків, схопилися й дали дьору.





Поки Кощій відбивав пташину атаку, Івасик із Котом розстелили килим і вилетіли у відчинене вікно.

-         Прощавай, Чахлику! – прокричав на прощання Кіт. – І більше до мого добра не потикайся.

Килим підняв утікачів високо над замком і поніс до хатинки Яги.

-         Шкода, що не вдалось нам яєчні кисло-ґавної скуштувати, - облизнувся Кіт.

-         А от і ні, - не погодився Івасик. – Інакше я б ніколи не побачив маленьких кисло-ґав.

-         Це правда, – всміхнувся Кіт. – Тільки я все думаю, як вони там опинились?

-         Залиш цю слідопитам, - підморгнув котові Івасик. – Давай подумаємо логічно. Просто так пташенята з яєць не вилуплюються. Їх має висидіти квочка.

-         У нас квочки не було. – замотав головою Кіт.

-         Зате був ти, - продовжував Івасик. – Щодня по обіді ти ходив милуватися яйцями і грівся на сонечку, зручно вмостившись у гнізді. Ти і висидів яйця кисло-ґав. Вітаю, татусю Квох-квох-кіт.

Від несподіваної розв’язки Кіт набурмосився, але Івасик так щиро сміявся, що й він не стримався. Обидва так реготіли, що їх було чути на весь ліс.

Літературна обробка: Марина Куцик-Герасименко

Ілюстрації: Вікторія Протас

Відеоверсія казки:




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

Комментариев нет:

Отправить комментарий