пятница, 31 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Чудний годинник


Багато пригод сталося з непосидьком Івасиком за літо. І вас, певно, цікавить, як це йому вдається - постійно стирчати в Чудному світі так, що ніхто нічого не помічає. Є один секрет. Хочете дізнатися? Тоді слухайте. 

Кіт з Івасиком як завжди по обіді простяглися на травичці – щоб жирок зав’язався. І тут із-за кущів долинув дивний гамір. Хлопчик, не роздумуючи, стрибнув у зарості.
-         Куди? – тільки й встиг гукнути Кіт, але шибеник уже зник за густими вітами.
На галявині Івасик побачив Кощієвих гномів, що бігали за маленьким рожевим слоненям. Воно літало над землею, спритно ухиляючись він переслідувачів, але гноми наступали з усіх боків і нарешті притисли бідолаху до землі. Івасик кинувся на поміч, але Кіт вчепився в нього і потяг назад.
-         Куди ти пнешся? Он їх скільки.
-         І що? – рішуче відказав хлопчик, вириваючись із котячих лап.
Суперечку перервав пронизливий вереск. Кіт з Івасиком визирнули з кущів і побачили Гілочку, що летіла прямо на гномів, вхопившись за лозину.
-         І-і-ія-а-а! – відчайдушно кричала сміливиця.
Так вона хотіла спантеличити ворогів.
Дівчинка врізалася в купу Кощієвих охоронців, розкидавши їх у різні боки, а тоді схопила слоненя й зникла за деревами.
-         Молодець, Гілочко! – радісно загорлав Івасик.
Гноми хотіли наздогнати втікачку, однак дерева на галявині зімкнулися, утворивши перед ними неприступну стіну. Ліс нізащо не дозволив би образити дочку Лісовика.
-         Ходімо швидше, бо спізнимося, - пробурчав Кіт.
-         З якого це дива? – пхикнув Івасик. ­- Я ще ніколи від вас додому не спізнювався. Сам не знаю, чому, – розвів руками хлопчик.
-         Штука в тому, - пояснив Кіт, - що час у Чудному світі йде зовсім не так, як у вашому. Ось ти й повертаєшся вчасно. А все завдяки тій диковині, що гноми ловили. То чарівний годинник.
-         І навіщо він їм? – здивувався Івасик.
- Мабуть, Кощій наказав упіймати, щоб із тобою поквитатися. Адже саме годинник допомагає тобі не спізнюватись.
Івасик з Котом підбігли до кремезного дерева. Там було дупло, що вело до світу людей. Гілочка вже чекала на них.
-         Чого ви так довго? – спитала вона. – Годинничку потрібна допомога. Здається, ці поганці, гноми, завдали йому шкоди.
У руках лісова дівчинка тримала рожеве слоненя. Воно було зовсім невеселе і мляве. Не можна було втрачати ні хвилини.
-         Ходімо у світ людей, - запропонував Кіт. – Там він стане звичайним годинником, от і відремонтуємо як годиться.
-         Ви йдіть, а в мене ще справа є, - Гілочка хитро кивнула на гномів, що саме наближалися до галявини. – Зараз ці коротуни дізнаються, як маленьких ображати.
Друзяки не заперечували. Пам’ятаючи історію зі скаженими реп’яхами, хвилюватися варто було хіба що за гномів.
Опинившись у світі людей, друзі одразу зрозуміли, що спізнилися – надворі смеркалося й було чути віддалені голоси:
- Івасику! Синку! Де ти?
Це кричали Телесюки. Вони вже давно блукали з ліхтариками в лісі, шукаючи пропажу.
-         Гаплик! – хмикнув Кіт і стрибнув у кущі.
Тієї ж миті до Івасика підбігли батьки, схвильовані та розгнівані. І коли непослух уже майже втратив надію на порятунок, із-за кущів вийшов незнайомий пухкенький хлопчик.
-         Вибачте, - винувато промовив він, - це я в усьому винен.
-         Даруйте, а ви хто? – поцікавилася бабуся.
- Я… Котя, - представився хлопчик, - Ми з бабунею живемо тут неподалік, у селищі Чуднівці! Це о-он там!
Дорослі подивилися у бік, куди показав рукою хлопчик. І поки вони відволіклися, Котя на мить знову став Котом і підморгнув другові.
- Не гнівайтеся на Івасика, він ні в чому не винен, - продовжував Котя, - річ у тому, що мій годинник зламався. От ми й спізнилися.
Хлопчик був таким милим і вихованим, що бабуся запросила його в гості, а дідусь пообіцяв відремонтувати годинника.
За вечерею Котя ще більше очарував Телесюків. Усі всміхалися йому й уважно слухали. Мама підносила все нові страви, бабуся підливала в тарілку сметанки й не могла натішитися апетитом гостя.
Повечерявши, дідусь з Івасиком взялися лагодити годинника. А інші, роззявивши роти, слухали захопливі історії хлопчика з Чуднівців.
Попри всі дідусеві зусилля, годинника так і не вдалося полагодити. Довелося відкласти ремонт до ранку, а Котю лишити на ночівлю – не годиться дітям в лісі темному ходити.
Зранку Кіт з Івасиком влаштували за кущем таємну нараду.
-         Якщо діду не вдалося, кепські наші справи, - засмутився Івасик.
-         То ж бо й воно,  - зітхнув Кіт. - Цей годинник не простий, а чарівний. От і ремонт йому потрібен особливий.
Кіт ніжно потер лапою годинника. Івасик поклав свою руку зверху. І раптом цок! – стрілка ворухнулася.
Друзі перезирнулися.
-         Ну давай, годинничку, - попросив Івасик, - ти вже стільки разів мене виручав.
- Цок, цок – відповів на заклик хлопчика годинник.
-         Я зрозумів, - вигукнув Івасик, - він живий. Сам подумай, якщо він зламався через грубість гномів, то полагодити його можна навпаки – сказавши щось хороше. Бабуся каже, добре слово й коту приємне. Ой! Вибач, Кіт, - знітився Івасик.
-         Та нічого, - відмахнувся той і звернувся до годинничка. - Ми дякуємо тобі, чуєш?
-         Так, дякуємо, - підтакнув Івасик.
І годинник почув. Його стрілки знову зрушили з місця і голосно зацокотіли. Ото було радості!
А потім бабуся покликала друзів снідати.
Вкотре здивувавши усіх своїм богатирським апетитом, Котя попрощався і став збиратися додому.  Івасик викликався його провести, а разом із тим нових пригод у Чудному світі пошукати.

Хлопчик уже майже пішов, та потім на мить задумався… Йому чомусь дуже захотілося обійняти своїх рідних і кожному з них сказати добре слово. Це раптом здалося йому дуже важливим! Івасик так і зробив. От і ви, друзі, ніколи не забувайте говорити близьким, як їх любите.




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika 

Івасик Телесюк і Чарівна скриня


Послухайте про маленького хлопчика Івасика Телесюка, що грався собі грався та й потрапив у Чудний світ. А там що не день, то нова казка.
 «Ото добре влітку побайдикувати!» - думали Кіт з Івасиком, розлігшись на дереві й приймаючи сонячні ванни. Тут на галявину вискочив Вовк. Зацьковано озирнувся, наче за ним хтось стежить, і чкурнув у кущі. Тільки він сховався, аж тут гноми. Під кожен кущик зазирнули, нишпорки. Добре, що не здогадалися вгору глянути!  А як тільки гноми побігли далі, друзі плиг із дерева і мерщій до Яги.
-          Давай за мною! – скомандував Івасик і подерся на дерево.
-          А через ворота не можна? – буркнув Кіт.
-          Ворота для слабаків, - відрізав хлопчик і стрибнув на подвір’я.
Поруч гепнувся Кіт.
Хазяйко! – заволав він. - Кощій знов на Сірого усіх гномів спустив, а хвоста так і нема!
-          Не репетуй, - обізвалась Яга, - виходячи на поріг. - Зараз принесу.
І пішла собі в хату. Кіт з Івасиком на травичці розляглися, як чують:
-          Рятуйте, ой біда-біда! Сос!
Забігши в хату, друзі побачили бабцю, що безпомічно застрягла в скрині. Рятівники вхопили Ягу за руки й заходилися витягати. Аж зопріли, бідолахи, а вона – ні туди, ні сюди.
-          Може, підмогу покликати? - запропонував Івасик.
-          Ти що! – заверещала Яга. На весь ліс мене зганьбити хоч? Самі тягніть!
Тягнуть-тягнуть - ніяк.
-          Добре, - не витримала Яга. – Начаклую вам сили богатирської.
Еники-беники-бумсь! Друзі смикнули ще раз і… вилетіли з хати разом із бабцею.
Більше Яга в скриню ні ногою. Довелося Кота з Івасиком у сховок відправляти, а сама вдома лишилася – худнути. Треба ж якось у скриню влізти.
Стрибнувши в скриню, герої опинилися в підземному лабіринті.  Довго ходили чи коротко, та нарешті дійшли до потрібного місця – гранітної плити, позначеної хрестиком.  Кіт притулив до плити лапу, як напоумлювала Яга, і вона зі страшним скреготом відсунулася.
-          Ура! – закричав Івасик. – Справжній таємний сховок!
Друзі зазирнули всередину, а там… порожньо.
-          Ну от, – розізлився Кіт, - сама щось наплутала, а мені за це шию намилить.
-          А, може, хтось побував тут до нас? - припустив Івасик. – Треба розібратися.
Хлопчик дістав із кишені лупу й став досліджувати територію. І от в одному з кутків він помітив.. хвіст.
-          Дивись, Кіт, он же він! - вигукнув Івасик.
-          Попався! – гигикнув вусатий і схопився лапами за здобич.
Та хвіст легко потягнув кота по темних коридорах, Івасик ледве встиг вчепитися за нього. Друзів закрутило в магічному вихорі, заблимало, заіскрилося, і вони полетіли в невідомому напрямку.
Несподівано все скінчилося. Івасик розплющив очі й побачив друга, що безпорадно простягся на землі.
-          Ти живий? – стурбовано промовив Івасик.
-          Жи-иви-ий, - ледве протягнув нещасний, - але я на таке не зголошувався. Та мені молоко давати тре…, - хотів було поскиглити Кіт, але тут за каменями прошмигнуло щось маленьке, пухнаcте і з довгим-предовгим хвостом.
Куди й поділася втома? Герої перезирнулися і щодуху ушкварили за прибульцем.
Ох і швидко бігли друзяки! Навіть під ноги не дивилися. Куди там? Довжелезний хвіст уже зовсім близько. От-от і наздоженуть. Невідомий звірок, звісно, мав перевагу, адже добре знав навколишню місцевість. Він перестрибнув через діру в землі, а Кіт з Івасиком її не помітили й полетіли донизу.
- Ряту-у-уйте! – із розпачу загорлали вони. – А-а-а-а!
І хтозна, чим би все скінчилося, якби останньої миті їх не підхопив... той самий пухнастий хвіст.
- Все, - видихнув Кіт. – Ти як хоч, а я на пенсію.
- Аго-ов, там унизу, - почувся згори голос незнайомця. – Я вас витягну, якщо пообіцяєте більше за мною не бігати.
- Обіцяємо! – закричали друзяки.
І пухнастик витягнув бідолашних нагору.
Виявилось, що незнайомця звуть Ел’Лектрік. Він живе на планеті Електра, куди й потрапили наші герої. Самі винні – не треба було чіплятися за всілякі хвости, що плутаються під ногами. Спершу Ел був не дуже товариський, але потім розговорився.
-          А ви чого в лабіринті швендяли? – спитав він.
І хлопчик все-все йому розповів – і про Ягу, і про Вовка, і про загублений хвіст.
- То ви це шукаєте? – вирячив очі Ел і витягнув із-за каменя скриньку з вовчим хвостом.
- Так, - зрадів Івасик.
- Лови злодія! – Кіт з кулаками кинувся на бідолаху. А той миттєво вистрибнув на кам’яну брилу.
- Я нічого не крав, - виправдовувався Ел, - просто взяв для колекції.
- Але ж це і є крадіжка! – сказав Івасик. – Віддай!
- Е ні, - наїжачився пухнастик, - так я всю колекцію розбазарю.
- Зараз я із тебе колекцію зроблю, - засичав Кіт.
- Будь ласка, - образився Ел. – Тільки, як ви тоді додому потрапите?
Треба було щось придумати.
- А давай мінятися, - запропонував Івасик і протягнув Елу свою лупу.
- Оце діло! – зрадів той.
- За це ти віддаси нам хвоста і відправиш додому, - пробурчав Кіт.
На тому й зійшлися. Після обміну, друзі вчепилися у Пухнастиків хвіст і за мить опинилися у підземному сховку.
-          Е-ех, дарма ти цьому жаднюзі лупу віддав,– все бурчав Кіт.
-          А може, Елу чогось не вистачає? - припустив Івасик.
-          Ага, прочуханки!
-          Ну чого ти, Кіт, дідусь каже - хто не має друзів, шукає щастя в речах.
Додому приятелі повернулись справжніми героями. Вовк кинувся їх обіймати, а Яга в нагороду пообіцяла здійснити одне бажання. Звісно, Кіт спершу хотів діжку сметани, але, порадившись з Івасиком, передумав. Товариші загадали ось таке:
-          Нехай у пухнастика Ел’Лектіка з’явиться справжній друг.

І бажання справдилося, тільки це вже зовсім інша історія. Наберіться терпіння і колись ви про все дізнаєтесь.




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika 

четверг, 30 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Василіса Прекрасна


Якось Івасик Телесюк потрапив у Чудний світ і таку веремію там закрутив. Баба Яга, Кощій Безсмертний, Сірий Вовк такого навіть у казках не бачили. А сьогодні в Івасика з’явиться ще один друг.
Такий вже Івасик уродився, що любить усім допомагати. Цього разу допомоги потребував Вовк. Бідолашний сіроманець чимось насолив Язі, от старенька й забрала в нього хвоста. А без хвоста вовкі не вовк зовсім, а перевертень некерований. Як тільки місяць у повні, Сірий постійно перекидається то на людину, то на звіра - хоч плач.
Довелося Коту з Івасиком знову лізти в чарівну скриню й шукати Вовчу пропажу. Покарання не забарилося - саме в цей час до хати повернулася Яга. Ох і розлютилася чаклунка!
Кіт з Івасиком ледве встигли вискочити надвір. А там як шугонули, тільки п’яти замиготіли! Та Яга хоч і спортсменка не першої свіжості, але здаватися не звикла. З-пів години за ними ганялася.
І так вони стареньку роздраконили, що вирішила вона використати свою чаклунську силу.
Взяла й підвісила втікачів догори дриґом.
-         Теперечки повисіть і подумайте, чи можна на чуже добро зазіхати,- грізно сказала Яга.
-         Ну відпустіть нас, хазяйко,  - канючив Кіт.
– Ми більше так не будемо, - підключився Івасик.
– Тоді зізнавайтеся, навіщо в скриню полізли.
Добре, що тільки вчора дідусь розказував Івасику про секрети успішних перемовин. От і стало в пригоді.
-         Скажемо, якщо відпустите, – рішуче заявив хлопчик. – Такі наші умови.
-         Бо висіння догори дриґом принижує нашу гідність, - підтакнув Кіт.
-         Ну-у? – протягнула Яга, знімаючи з бранців магічне павутиння.
Друзяки передбачливо відбігли за частокіл, і вже звідти Кіт випалив:
-         Ми шукали вовчий хвіст!
В огорожу полетіло щось важке, кілька кілків завалилися. Бідолахи ледве встигли відскочити. 
- Допомагати цьому розбійнику надумали!? – розкричалася Яга.
- Та що він вам такого зробив? – висунувся із засади Івасик.
Яга нічого не відповіла, тільки схлипнула й пішла в хату. Сівши за столом, вона гірко заплакала, а колишні бранці взялися її втішати.
– Я через нього доньку свою втратила, Василісу Красну, шморгала носом Яга. - Задурив їй голову, голодранець, і підбив із дому втекти.
-         А, може, то й не він? – несміливо припустив Кіт.
-         А хто ж іще?! – перекривала вусатого Яга. – Казок не знаєш? Ух, я тобі!
Аж тут у двері постукали.
- Здрастуйте! – почувся тоненький голосок. – Чи тут живе Бабуся Яга?
На порозі стояла маленька дівчинка.
- А хто її питає? – з підозрою поцікавилась старенька.
- Я Василіса Прекрасна, - представилася дівчинка, - дочка Василіси Красної і онучка Бабусі Яги.
Бабця уважно поглянула на гостю і беркиць – знепритомніла.
Коли нещасну привели до тями, вона ніжно обійняла Василісу і обидві заплакали від радості.
А потім дівчинка розповіла про те, що ж усе-таки сталося. Виявилось, що насправді вовк ні в чому не винен, дочка Баби Яги, Василіса Красна, втекла з мисливцем і поїхала жити далеко на Північ.
- Мама просто хотіла втекти від усіх цих чарівностей, - зітхнула Василіса. – Але вона так за вами сумує, бабуню.
Яга знову змахнула сльозину з очей, а потім:
-         Ой, лишенько. Виходить, дарма я Вовка мордувала стільки? - і кинулася до скрині.
Та як не шукала – нема хвоста.
-         Ніби під землю провалився, - похитав головою Кіт.
-         Точно провалився, тільки не під землю. У сховок, - зраділа Яга. – Хоч якась із тебе користь, вусатий. А тепер слухай мою команду. Я за хвостом, а ви Вовка шукайте, – і стрибнула в скриню.
Вовка ніде не було. Друзі вже збиралися йти додому і раптом почули, як хтось тихенько скавулить. На дереві, заплутавшись у тенетах, висів Сірий.
Він потрапив у Кощієву пастку і не міг виплутатись. Мотузки так міцно його обкрутили - не те, що поворушитись, навіть слова промовити не може, тільки мугикає і скиглить.
Звісно, рятівники зразу кинулися на допомогу. Сім потів зійшло, та що вони могли проти чарів Кощія? Добре, що Яга вчасно втрутилася. Вона й витягла сіроманця з пастки.
Побачивши свою рятівницю, Сірий трохи не зомлів від страху.
Та Яга стала так щиро просити пробачення, що він швиденько оговтався. Вовк уже був готовий забути старі образи, аж раптом згадав про хвіст.
- Ой! - розгубилася Яга. - Здається, я піч не загасила. - За хвильку повернусь, а ти постій стовпом, охолонь трошки.
І чаклунка зникла, наче й не було. Осмілівши, Вовк хотів бігти за нею, та не зміг і з місця зрушити – магія. Закінчувати перемовини довелося Коту.
-         Слухай, Сірий, тут така конфузія вийшла, - невпевнено сказав він, - коротше, загубила вона твого хвоста. Ненавмисно.
-         Що? Конфузія, кажеш? – рявкнув Вовк. – Тепер ми з нею - вороги навік! Хай начувається!
Вовк оскалився, випустив свої пазурі й на все горло заричав. Його грізний рик почув навіть Кощій у своєму палаці. Кіт зі страху стрибнув на дерево, Івасик відскочив за кущ і тільки Василіса сміливо підійшла до розлюченого звіра й узяла його за лапу.
-         Бідолашний вовчику, - промовила дівчинка, - не журись! Ми знайдемо твого хвостика, обіцяю!
-         Так, обіцяємо, - приєднались до Василіси Кіт з Івасиком, і всі гуртом обняли Вовка.
Цього Сірий аж ніяк не чекав. Його настовбурчена від злості шерсть знову вляглася,  а пазурі сховалися.
Тут таки і Яга явилася - не забарилася.
-         Пробач мені, Cірий, - винувато промовила старенька, звільняючи Вовка, - ну хочеш тепер ти мене якось покарай.
-         Ще чого, - всміхнувся той, - я не злопам’ятний. 
А потім Яга запросила всіх до себе – святкувати довгождану зустріч з онучкою!
Як же весело й хороше було їм разом!




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

среда, 29 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Блискавичний равлик


Пам’ятаєте Івасика Телесюка, що випадково потрапив у Чудний світ? Так от, канікули в нього ще не скінчилися, а отже й пригоди тривають.

Недавно Івасик із Котом ускочили в халепу. Тоді їм допоміг Сірий Вовк, та не задарма. Не такий він Сірко, аби на дурняк щось робити. За допомогу Івасик із Котом пообіцяли сіроманцю відшукати його хвоста, що захований у хатинці Яги.

Колись давно бабця таким чином покарала Вовка за якусь провину. А нині він іще одного ворога собі нажив - Кощія. Після пригоди з Жар-Птицею той знову лишився ні з чим і готував план помсти.

Першим дісталося Вовкові. Його Кощій оголосив у розшук. Удень і вночі гноми прочісували ліс вздовж і впоперек. І хоча вовка, як відомо, ноги годують, він уже захекався від них бігати.

З Івасиком та Котом Безсмертний збирався поквитатися особисто, тому й прямував до Яги. Але наші герої про це й гадки не мали.

Вони були надто заклопотані пошуком вовчого хвоста, який ніяк знайти не вдавалося.
За дверима почулося шаркання ніг.
Кіт з Івасиком переполошилися й швидко стали скидати в скриню всі чарівності – ледве встигли!
-         Чим це ви тут займаєтесь? – з підозрою спитала Яга.
-         На вогонь дивимось, - викрутився Івасик, вмощуючись біля печі, як перед телевізором.
-         Заспокоює, кажуть, - підтримав його Кіт.
-         Та ну? - Яга теж витріщилася на піч.
Аж тут хлопчик помітив на підлозі мушлю від равлика. Мабуть, зі скрині випала. Якщо Яга побачить, одразу про все здогадається. І тоді держись! Івасик тихенько підвівся й позадкував до мушлі.
- Піду прогуляюсь, - сказав хитрун, обережно кладучи равлика в кишеню.
- І я з тобою, - зрадів Кіт.
Звісно, Івасик хотів повернути знахідку на місце, але Кіт сказав:
- Непотріб! Хочеш, собі бери.

І тут герої помітили Кощія.
- Ховаймося! – скомандував Івасик і присів за кущем. А біля нього й Кіт.
-         Ану виходьте, босяки! – кричав Безсмертний. – Яга, віддавай мені свого Кота-баламута й хлопчиська, що з ним вештається!
-         Ти чого це розкричався? – спокійнісінько спитала Яга, вийшовши з хати. – Вдома в себе кричатимеш.
-         Як не віддаси, силою заберу! – не здавався Кощій.
-         Ти краще не сердь мене, Чахлику. – Яга грізно поставила руки в боки. – Чи забув, яка я в гніві? Ану геть з мого двору!

Довелося Кощієві йти ні з чим.
Тільки він за ворота, аж тут гном із доповіддю.
-         Ваша темна величносте, - каже, - ми натрапили на слід Вовка. На Блакитному Озері він, у куширах ховається.
-         Взяти його! – скомандував Кощій.

Треба було негайно попередити Сірого. Побачивши, що Яга пішла на город, Кіт з Івасиком знову прокралися в хату - збиралися летючий килим узяти.

-         І куди це ви, гаврики, намилились? – заскрипів позаду знайомий голос.
Посеред кімнати стояла Яга.
- А ми того… повітрям свіжим подихати, - промурмотів Кіт.
-   Надихались уже, - відрізала бабця.
І так вона розсердилась, що замкнула нещасних у хаті, а сама полетіла до сестри - складати план воєнних дій, якщо Кощій таки наважиться напасти.

Ох і злякалися Кіт з Івасиком! Боялися з місця зрушити, сиділи… хвилини дві. А тоді вилізли через димохід, скочили на летючий килим і щодуху до Блакитного Озера. Гноми лишились далеко позаду.

На озері Вовка ніде не було видно. Раптом у куширах щось зашурхотіло.
- Маніяк! – подумав Івасик і з переляку запустив у кущі перше, що потрапило під руку. Почувся тріскіт. Щось блиснуло.
Коли Івасик розплющив очі, на землі лежав кудлатий здоровань.
- Ура! – радісно загукав Івасик. – Я маніяка завалив!
- Як? Без мене? – вигулькнула з кущів Гілочка.
- Ніякий це не маніяк, - сказав Кіт. Це наш Сірий. Просто він перевертень.
- Круть! – не втримався Івасик.
- Кому як, - зауважив Кіт. – Зараз це дуже невчасно, адже за ним ганяються…Гноми! Рятуйся хто може!                            

Усі чкурнули вперед. Вовка поклали на летючий килим. Івасика посадили поряд – для підстраховки. Решта бігли своїм ходом.

Раптом Сірий почав смикатися й тремтіти.
- Не бійся, - пояснив Івасику Кіт, - зараз він знов на вовка перекинеться.
І дійсно кудлатий здоровань враз перекинувся на вовка. Та не пробувши в звіриній подобі й хвилини, знову став людиною, а тоді ще раз вовком. Довелося робити зупинку.
Сірий розплющив очі, подивився на хлопчика й спитав:
- Чим це т-ти м-мене так ш-ш-шарахнув?
- Ось цим, - Івасик показав йому равлика.
– Це ж блискавич-ч-ний р-р-равлик. Ану, пац-ц-цан, давай іще р-р-раз.

Івасик узяв равлика й кинув його у Сірого. Того добряче трусонуло.
-         Сам попросив, – знизав плечима хлопчик.
Вовк підвівся, зиркнув на Івасика й несподівано всміхнувся.
-         Ти мене врятував, пацан!

Виявилось, що удар блискавки равлика зупиняє перекидання. Та радіти було ніколи! На п’яти знов наступали гноми.

-         Тікайте, я їх затримаю! – гукнула Гілочка.
Усі кинулися врозтіч.
-         Вовка не бачила? – спитали Кощієві посіпаки в Гілочки.
-         Він побіг… туди, - дівчинка впевнено махнула рукою у зовсім інший бік.
Коли гноми зникли з поля зору, всі знову вийшли на галявину.

-         Може, віддасте мені блискавичного равлика, - попросив Вовк.
Івасик уже хотів був простягнути руку, як тут…
-         На дурняк нема дурних, - не розгубився Кіт.
-         Я готовий будь-що зробити! – з готовністю відказав Сірий.
Кіт ласо облизнувся й закотив очі під лоба.
- Значиться так,  - задоволено потер лапи вусань, - тепер щодня…
-         Стривай, - перебив Кота Івасик. – ти ж сказав, це непотріб і подарував мені. А я дарую равлика Вовкові.
На кота було боляче дивитися. Здавалося, ще мить і він заплаче.
-         За так віддаєш? – не повірив Вовк.
-         Ага! – засміявся Івасик. – Не журись, Кіт, ти ж сам казав: віддаєш і в тебе стає більше! 


І ви, малята, спробуйте зробити, як Івасик. Поділіться з кимось тим, що маєте і ви відчуєте, як радісно стане на душі.




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

пятница, 24 октября 2014 г.

Никита Кожемяка. История, рассказанная супер цыпленком


Приветствую! Я, Фил. Если без сокращений, то Филин Всемогущий, Спаситель Мирозданья, Хранитель Извечных Знаний и Первый Ученик Великого Мастера.

По трагическому стечению обстоятельств, мой мятежный дух заключён в жалком тельце. Поэтому мой Учитель всё время называет меня Ко-Ко! И я…


Да-да, я – цыпленок. Но, надеюсь, понятно, что не совсем обычный. Я бы даже сказал совсем не обычный. Даже уникальный, на самом деле. О том, что стало причиной этого, я хотел бы рассказать вам более подробно…

            Так о чем это я? Ах, да! Когда-то давно я стал свидетелем битвы между легендарным героем Кирилой Кожемякой и Последним Змием. Капля драконьей крови упала прямо на меня, и стал я Существом Разумным. К тому же приобрел огромные магические способности и... Но сейчас не об этом.

Это знаменитый Кирила Кожемяка последнего Огненного Змия побеждает. Вон он. Змий, клыками своими пощелкивает, видите? Надоел уже всем! Видимо, скучно ему было и одиноко в его темной пещере, вот он и безобразничал.

«…И пошёл Кирила в логово Змиево, и ударил оземь гада ползучего, и занёс свою палицу пудовую да как хря…» Стоп-стоп-стоп, у нас никто никого не «хря…»! У нас другая история, добрая. Легенды с героями, чья сила в кулаках, – преданье старины. Настало время для новой легенды и нового героя, единственное оружие которого – Доброта.


            Знакомьтесь! Это Никита – наш главный герой, сын Кирилы. Правда выглядит он совсем не по-геройски, но не всем же кулаками размахивать. А вот с головой у Никитки все в порядке. В том смысле, что она у него хорошо варит. А еще Никитка очень любознательный и добрый. По-настоящему! Это я вам точно говорю.

М-да, только поначалу не всё так просто было. И наш Никитка, сын того самого Кирилы, с синяками да шишками ходил, но отцу на обидчиков не жаловался. Молодец. В край умаявшись разбираться, что да как, свёз Кожемяка сына в лес… не-не, вы не подумайте, к волшебнику Даниле, отцу своему.

Так вот. Привёз, значит, Кожемяка Никитку к деду, и оставил его там на всё лето – вдруг чему полезному научится.
Дед внука любил, потому не возражал особо, даже рад был. А чтоб мальчонке не скучно было, подарил ему…

Телёнка! Да-а… скажем прямо, телёнок – не Змий, о котором Никитка всю жизнь мечтал. Хотя, это еще как посмотреть… Вот мальчик и назвал теленка Горынычем в честь Последнего Змия.
Непоседливый теленок сразу же привязался к Никите. Щенок да и только!

И теперь не отходит от мальчика ни на шаг. Но это и к лучшему, ведь Горыныч отважный и не по годам сильный, к тому же готов за друга горы свернуть.
В общем, Никитка с Горынычем быстро поладили и в лес гулять отправились.
И всё было бы хорошо (а вот истории бы не получилось), если б Горыныч ненароком  не прорвал Завесу – грань между людским миром и Чудным.
Попав на сказочную поляну и даже не подозревая, какого масштаба событие произошло, Никитка тут же бросился выручать попавшего в ловушку лешонка.


Это Рысик. Он считает себя лешим, но какое там? Типичный эльт! Правда откуда же ему об этом знать, если он никого из своей родни никогда не видел.
Может быть, поэтому Рысик никому не доверяет и, судя по шрамам на спине, у него для этого есть причины.
Потому как выкрали его злодеи еще в младенчестве и некоторое время провел он у них в плену. До тех пор пока не набрался сил и смог убежать, но об этом в другой раз…

            Наш бесстрашный волк-одиночка панически боится воды и, как и все лесовики, недолюбливает водяных. Но скажу вам по секрету, он очевидно неравнодушен к одной маленькой водянице.
И вообще от природы у Рысика доброе сердце и врожденная тяга к прекрасному. Поэтому и тянет он к себе в Схованку все что плохо лежит.

А помогает ему в этом мощный разбойничий артефакт – штанцы-заховайки. В их карманах можно спрятать все, что угодно. Даже луну! А может и огромного гвонка! Кстати, это именно в его ловушку попался Рысик. Так что Никита с Горынычем прорвали Завесу очень вовремя, не то Рысику бы пришлось совсем худо.


Это Тать – гвонк, так в Чудном мире сизых огров называют. Этот громила с огромными кулаками и крошечным мозгом страдает провалами в памяти и размножением личности. Не знаете как  это? Погодите, еще и не такое узнаете.

Словарный запас у Татя мизерный, слова из трех слогов он почти не выговаривает, но, должен признать, это совершенно не мешает ему верно служить своей госпоже. Об этой особе, неприятной во всех отношениях, чуть позже, а пока вернемся к нашей истории.

И вот, едва оказавшись в Чудном мире и даже не подозревая об этом, бросился наш Никитка выручать попавшего в беду Рысика.  Уж таким он уродился – если кому помощь нужна, поможет, а уж потом подумает. Даже если рядом здоровенный гвонк, который, не ровен час, и слопать может.

В общем, добром и в этот раз не вышло. Тать таки кинулся на Никитку, и тут Горынычу пришлось силушку свою явить – боднуть хорошенько гвонка этого. А еще говорят «Отчего гвонки не летают?»

На время избавившись от гвонка, Рысик растолковал Никите, что они с Горынычем попали в Чудной мир, и попросил у них помочь ему поквитаться с Татем. Для этого им пришлось отправиться к лесной торгашке Йоге. Только у нее можно было достать гриб- вонючку, запах которой гвонки чуют издалека. 

Заполучив приманку, Рысик решил, что уж теперь-то  гвонк у него в кармане. Но на деле всё вышло не так гладко: охотники наши чуть сами не попались в лапы рассвирепевшего громилы.

Чудом унёся ноги и решив, что на сегодня приключений хватит,  Рысик вызвался проводить Никиту с Горынычем домой. Да только попасть к деду Даниле они так и не смогли.


За это надо сказать спасибо злобной колдунье Болотной Ведьме. Ей как раз четыре ребенка разных народов понадобились для колдовского ритуала, ну такого, чтобы мир разрушить. Никитка одним из них оказался, а именно – «Дитём нежданным» – не повезло мальчонке… В общем, замкнула его Ведьма колдовством в Чудном мире – хоть тресни, а домой не попадёшь.

Думали друзья, гадали, что делать, и тут Рысик предположил, что помогут Зелёные Пути. Для непосвящённых объясняю: Зелёные Пути – это скоростная магическая дорога.  Рысик быстренько Горыныча к делу приобщил – как же такую силушку не использовать? – и махнул поверх леса. Только вместо Зелёных Путей он угодил прямо в лесное озеро.
Ох, и зрелище было, я вам скажу! Лешонок - то воду терпеть не может. Но зато там, на озере, познакомился Никита с Ивой.


            А вот и она. Официально, Сияющая Звезда Сиала, Великая Наследница Кораллового Трона, будущая Владычица всего Морского, Речного и Озерного Мира принцесса Ивильмира! Как вам? Пока произнесешь, состариться можно. Конечно, девочка избалованная и капризная. Еще бы, все время находиться под неусыпным надзором и никуда не ходить. Тут кто угодно от тоски капризничать станет!

Безмятежность Голубого Озера скрывает страшную тайну. Этот милый уголок, по сути, темница для маленькой принцессы, изгнанной из своей страны из-за Пророчества. И теперь живёт она в глуши и слушает нудные уроки магии, которые читает ей  гувернер - аист Цапелин.



 Он досконально знает теорию магической науки, но не в состоянии сотворить даже элементарного волшебства.

Из-за извечной неприязни водяных и лесных с Рысиком Ива не очень ладила. Поэтому друзей у нее не было. Разве что местный забияка лягушонок, всячески пытающийся развеселить принцессу.

От Цапелиновых нотаций Ива совсем заскучала, и наш добрый Никитка решил её немного развеселить. Пообещал принести целый букет маков, которых водяница отродясь не видела. А Ива на радостях подсказала друзьям, что Рысик не может попасть на Зелёные Пути из-за того, что с беличьим племенем враждует.

Переговоры были трудными. Беличье прощение стоило Рысику, с ума сойти, трех мешков орехов! Тяжелое, надо сказать, испытание для прижимистого лешонка. Еще белки требовали отпраздновать перемирие на Пятидубе, но тут уж Рысик был непреклонен.

Величественный Пятидуб высился на холме  посреди леса.  В его густой раскидистой кроне была надежна укрыта от посторонних глаз Схованка Рысика.  Именно сюда, в хранилище всех Рысиковых богатств так отчаянно стремились попасть белки. И теперь их ничто не могло остановить!
           
Но именно благодаря беличьей беспардонности Никита углядел на стене нарисованный когда-то Рысиком знак Жар-Цвета. Это цветок такой волшебный, способный открывать клады и исполнять желания. Рысику он как раз для поиска кладов нужен был.

А на место, где цветочек тот расцветёт, мог лишь нож волшебный указать. По легенде, спрятан тот нож в пещере, на стене которой такой же знак нарисован.
Только где же ее искать, пещеру эту?

Тут Никита и вспомнил, что знак такой в Пещере Змиевой есть. Про то ему дед рассказывал. И отправились наши ребята в самое сердце зла. Как вспомню, так вздрогну!

А Ведьма не дремала. У нее на Жар-Цвет свои виды были, ведь с ним её разрушающее мир заклятье ещё сильнее стало бы.

Когда ребята добрались до Пещеры, Рысик в неё почему-то войти не смог. Силовое поле не пустило… ну, если как для совсем маленьких, так чары тёмные помешали. Пришлось Никите идти за ножом самому.

Вот тут-то и проснулась Змиева Злоба, что в пещере заточена была.  Вселилась она в мальчонку, чтобы с его помощью чары запирающие преодолеть и на волю выбраться.

Нож Никита нашёл, но из пещеры вышел совсем другим человеком, вредным и раздражительным. Сунув нож Рысику, он ему… нагрубил! Такого с ним сроду не случалось! А во всём была виновата Змиева Злоба.

Приятели разругались, и каждый пошёл своей дорогой. А обескураженный Горыныч долго не мог понять, из-за чего весь сыр-бор.

Но, как бы ни темна была ночь, наступает утро. Никита немного успокоился и отправился на Далекий Луг за маками для Ивы. Собрал Никита большущий букет, как и обещал.

Только до озера так и не донёс – Горыныч его слопал, в смысле букет. Раньше Никитка, может, и не сказал бы ничего, но Змеева Злоба не зря в нём засела. И наш добрый мальчик очень грубо прогнал друга-телёнка.

Горыныч убежал, Змиева Злоба из Никиты вырвалась, а мальчик, словно очнувшись от дурного сна, пошёл снова маки собирать, начисто забыв про свое поведение безобразное. Вот она отрава какая –Змеева Злоба!
Но собрать для Ивы маки Никите так и не удалось – на лугу его поджидала… Болотная Ведьма!

Почуял Горыныч, что друг его в беде и все обиды моментально забыл – как отрезало. А тут в него Змиева Злоба вселиться надумала. Не знали, что в каждом Змее добро и зло уживаются, свет и тьма? Вот оно как бывает!


Две половинки Змия соединились в телёнке, и обрёл он свой истинный драконий облик. Только просчиталась сила тёмная, не тот момент выбрала. Горыныч тогда только о том и думал, как друга спасти.

Вот и превратился он в Змия доброго – верно всё Мастер угадал. Ведь на самом деле наш славный теленок та самая светлая Змиева половинка и есть. Ой, проговорился!

Ну да ладно, вы и так уже догадались, что Великий Мастер - это дед Данила и есть. Вы только никому не говорите, но это именно он того Змия, что Кирила чуть было не «хря…», практически спас, дал ему, можно сказать, второй шанс - отделил его светлую и добрую часть от тёмной и злой. Злую оставил в пещере томиться, а светлой даровал новую теля… новую жизнь, короче.

Мастер тоже почувствовал, что с внуком беда приключилась и отправил меня в Чудной мир за помощью к Ивиному отцу Владыке Вод – отважному воителю, всегда готовому силой отстоять справедливость.
Колдунья же тем временем стала Иву с озера выманивать. Ведь русалочка – второй нужный ей ребёнок, «Дитя отверженное». А так как захватить её на озере Ведьме не под силу было, решила она Никиту как приманку использовать. Вот какая коварная была.

Узнав, что её друг в беде, Ива не нашла ничего лучшего, как отправится за советом к Тому, Кто Под Горой. Советчик, я вам скажу, весьма сомнительный. Он рассказал русалочке о Пророчестве, из-за которого ее из Сиальмиры изгнали. При этом старый злодей так всё повернул, что распалил в девочке тщеславие и жажду мести.

А Рысика Волшебный Нож уже в Капище привёл, где Жар-Цвет расцвести должен. Да вот беда, об этом сразу Ведьме стало известно – следила она за лешонком. Еще не догадались? А ведь Рысик - «Дитя украденное»!

И только решила колдунья в путь отправиться, как наш Горыныч прилетел Никиту спасать.  Но не вышло – изловила его Ведьма, а потом уж поняла, что маленький дракон и есть «Дитя последнее», чётвёртый нужный ей для заклинания «ребёнок».

Взяла она каплю его крови, и перенеслась в Капище, прихватив с собой Никиту. Туда же вскоре Ива добралась. И разгорелся бой жаркий!

Ива пыталась пробудить всё то хорошее, что когда-то было в Ведьме. Ведь открыл ей Тот, Кто Под Горой, что злобная колдунья – её родная мама, которая обезумела от гнева, узнав, что из-за Пророчества ее дочку хотят бросить в Бездну.

Но все было напрасно! Даже вдруг пробудившееся волшебство Цапелина не помогло. Ведьма все-таки одержала верх и начала свой разрушительный ритуал - Жар-Цвет расцвёл…
Что тут началось! Рысик как-то изловчился первым цветок сорвать. Над Капищем взвился магический смерч, и Ведьму стало в него затягивать.

Перед Рысиком встал нелёгкий выбор: исполнить своё заветное желание и разбогатеть или… или отдать волшебный цветок Иве, чтобы она смогла спасти свою маму. И лешонок выбрал второе! Я в нем и не сомневался! А вы?
Рысик отдал Жар-Цвет, и теперь перед выбором оказалась Ива. Пророчество сбылось – судьба всего мира в руках маленькой русалочки. Она может повелевать им, может спасти его или уничтожить.

Но Тот, Кто Под Горой просчитался! Ива спасла свою маму, которую, даже не зная, любила всем сердцем. Ну, скажите, разве можно узнать в этой спокойной красавице бывшую злобную колдунью? Вот что с людьми любовь делает!

В общем, когда появился могучий воитель Владыка Вод, в спасении уже никто не нуждался - всё решила искренняя дружба и самое что ни наесть обычное желание – жить в любви. Такое простое, но именно оно смогло спасти мир… Когда я про это рассказываю, я всегда плачу!
Теперь бывшая Ведьма снова стала прежней доброй красавицей, Ива обрела семью и свободу идти туда, куда хочется. Ну, с разрешения родителей, конечно.

У Никиты теперь есть самый настоящий Огненный Змей, а Рысик понял, что главное богатство в жизни – друзья.
И  даже зануда Цапелин неожиданно для себя самого стал практикующим магом… Так вот, теперь все бодры и веселы! Только я как был цыплёнком, так и остался, но я не жалуюсь. И знаете почему?

Тут такое дело - помните, Мастер меня в Чудной мир отправлял? И влил он в меня тогда столько магической энергии, что теперь я в кого угодно превратиться могу, и никто меня больше Ко-Ко называть не станет.


С тем и откланиваюсь. Ваш покорный слуга Спаситель Мирозданья Хранитель Извечных Знаний и Первый Ученик Великого Мастера Филин Всемогущий.




Казка з татом Микита Кожум'яка Антон Сіяніка Никита Кожемяка Антон Сияника Niki Tanner Anton Siyanika Nicky Tanner and the Fire Flower