Anton Siyanika: Райдугони та Дракониця Монстрильда

В одній далекій-далекій галактиці сяє чудова й радісна зірка Ра. Навколо неї обертається сила-силенна планет, великих і маленьких. Одну з них називають Дра-Дра. Живуть на ній різні дракони. І серед них сім райдужних драконів – Райдугонів! Червоний найсильніший. Помаранчевий – відомий ласун. Жовтий такий легковажний, що аж літає за вітром. Зелений обожнює музику та квіти, а Блакитний - мистецтво. Синій розумний і спостережливий, а Фіолетовий постійно на зв’язку з космосом. Щоранку брати вилітають зі свого замку і будують Райдужний Міст. По ньому люди, які потрапили на Дра-Дра уві сні, можуть повернутися додому, на Землю!

Уже кілька ночей Сонько не міг заснути. Щоразу, як хлопчик заплющував очі, то бачив страшного монстра – з великою пащею і пазурами. От і сьогодні бідолаха крутився в ліжку, аж поки мама не принесла йому теплого молочка.

Тільки тоді хлопчик заснув і опинився на Дра-Дра.

- А ти вчасно, друже! – привітав його Червоний Райдугон. – Ми саме чекаємо в гості подругу, драконицю Монстрильду.

- Вона тобі сподобається, - запевнив Зелений.

Райдугони любили візити Монстрильди і всі були зайняті підготовкою. Синій виглядав гостю в телескоп, Помаранчевий чаклував над святковим обідом, Зелений збирав букет, Блакитний готував урочисту промову, а Червоний порядкував у дворі. Жовтий і Фіолетовий визвались йому помагати, та, правду кажучи, користі з них було небагато.

І от нарешті Синій загукав:

- Летить! Летить!

Усі зібралися на подвір’ї. Першим стояв Сонько з букетом. Та коли хлопчик побачив гостю, він дуже злякався.

Ще б пак, не дарма ж її звали Монстрильдою. А ще дракониця дуже когось йому нагадувала.

- Привіт, братва! – загорлала Монстрильда ще здалеку. – Ох, і скучила я за вашими драконячими мордами!

Гостя кинулася обіймати братів і раптом помітила Сонька, що сховався за широкою спиною Помаранчевого.

- А це що за симпапульчик? – здивувалася вона. – Ану поцілуй тьотю Монстрю. - Дракониця протягла до хлопчика свою зубасту пащу, а той як заверещить. А тоді як вистрибне Червоному на руки.

- Він що, мене злякався? – надулася Монстрильда.

- Та ні, що ти! То він так радіє! – заспокоїв гостю Блакитний і хутчіше потягнув її у дім.

Коли дракониця сховалася за дверима, Райдугони стали розпитувати Сонька, що сталося, і він зізнався:

- Вона - монстр! – пошепки сказав хлопчик. – І постійно лякає мене уві сні.

- Це неможливо! – заперечив Синій.

– Монстрильда хоч і не красуня, але в душі вона дуже добра, – погодився Зелений.

Та як брати не вмовляли Сонька познайомитися з драконицею, він навідріз відмовлявся.

Тепер сімейство Райдугонів розділилося. Адже комусь треба було розважати Монстрильду, а комусь – доглядати за Соньком.

І все було якось невесело. Братам не вистачало одне одного.

- А ти не думав, чому тобі сняться жахіття? - спитав у хлопчика Блакитний.

- Не знаю, - знизав плечима Сонько.

- А мені теж жахіття сняться, - поділився з братами Помаранчевий. – За мною торт уві сні ганяється і хоче зжерти.

- Бо менше треба їсти на ніч, - уколов брата Червоний. – Я теж, коли перетренуюся, то з гирями уві сні воюю.

- А на мене часом нападають мої винаходи, - зізнався Синій.

- Може, й тебе щось турбує? – поцікавився Зелений.

- Так, - зітхнув Сонько, - я вже давно боюся сусідського собаку. От він мені й сниться, а Монстрильда дуже на нього схожа.

Аби Сонько перестав боятися драконицю, Блакитний придумав ось що. Він приніс хлопчику портрет Монстрильди і запропонував розмалювати його. Сонько домалював їй окуляри, рожеві бантики, а жартівник Жовтий не втримався і додав смішного кашкета. Тепер дракониця вже не здавалася такою страшною, навпаки - вона стала кумедною.

Нарешті можна було зустрітися всім разом.

- Привітики! – розпливлася в усмішці Монстрильда, коли знову побачила Сонька. – Ну-у, іди до тьоті Монстрі!

Побачивши пазуристі лапи дракониці, хлопчику знову стало страшно.

Добре, що Блакитний вчасно показав йому розмальований портрет.

Сонько заплющив очі і уявив собі таку Монстрильду, як на портреті, добру й кумедну.

- Здрастуйте! – усміхнувся хлопчик і протягнув дракониці руку.

- Яке виховане дитя, - засяяла Монстря, але раптом побачила свій розмальований портрет.

- Ви що, з мене глузуєте? - образилася гостя. – Ех ви, ще й друзями називаєтесь.

- Ти все неправильно зрозуміла, - підхопився Зелений.

- Це ми тобі стиль новий придумали, - пояснив Блакитний, - за останньою модою. Разом із Соньком малювали.

- Справді? – здивувалася дракониця.

Усі закивали головами.

Тоді Блакитний трохи почаклував над Монстрильдою і вона стала точнісінько, як на портреті.

Отримавши шквал компліментів, красуня засвітилася від щастя.

- А знаєте, - соромливо сказала вона. – Це нечесно, що тільки я тепер модна. Давайте ми з Соньком і для вас нову моду вигадаємо.

Діватись було нікуди. Блакитний притяг цілу купу речей, і Монстря з Соньком гарненько понаряджали братів. Ото було сміху!

Прокинувшись, Сонько першим ділом намалював сусідського пса. І собака чомусь вийшов зовсім нестрашним. А коли хлопчик пригостив його кісточкою, вони навіть подружилися. Більше монстри Сонькові не снилися.

Літературний редактор: Марина Куцик-Герасименко

Відеоверсія: телепроект "Казака з татом" телеканалу Плюсплюс