Послухайте про маленького
хлопчика Івасика Телесюка, що грався собі грався та й потрапив у Чудний світ. А
там що не день, то нова казка.
«Ото добре влітку побайдикувати!» - думали Кіт
з Івасиком, розлігшись на дереві й приймаючи сонячні ванни. Тут на галявину
вискочив Вовк. Зацьковано озирнувся, наче за ним хтось стежить, і чкурнув у
кущі. Тільки він сховався, аж тут гноми. Під кожен кущик зазирнули, нишпорки. Добре,
що не здогадалися вгору глянути! А як
тільки гноми побігли далі, друзі плиг із дерева і мерщій до Яги.
-
Давай за мною!
– скомандував Івасик і подерся на дерево.
-
А через
ворота не можна? – буркнув Кіт.
-
Ворота для
слабаків, - відрізав хлопчик і стрибнув на подвір’я.
Поруч гепнувся Кіт.
Хазяйко! – заволав він. - Кощій знов на Сірого усіх гномів спустив, а
хвоста так і нема!
-
Не репетуй, -
обізвалась Яга, - виходячи на поріг. - Зараз принесу.
І пішла собі в хату. Кіт
з Івасиком на травичці розляглися, як чують:
-
Рятуйте, ой
біда-біда! Сос!
Забігши в хату, друзі
побачили бабцю, що безпомічно застрягла в скрині. Рятівники вхопили Ягу за руки
й заходилися витягати. Аж зопріли, бідолахи, а вона – ні туди, ні сюди.
-
Може, підмогу
покликати? - запропонував Івасик.
-
Ти що! – заверещала
Яга. На весь ліс мене зганьбити хоч? Самі тягніть!
Тягнуть-тягнуть - ніяк.
-
Добре, - не
витримала Яга. – Начаклую вам сили богатирської.
Еники-беники-бумсь! Друзі
смикнули ще раз і… вилетіли з хати разом із бабцею.
Більше Яга в скриню ні
ногою. Довелося Кота з Івасиком у сховок відправляти, а сама вдома лишилася –
худнути. Треба ж якось у скриню влізти.
Стрибнувши в скриню,
герої опинилися в підземному лабіринті. Довго
ходили чи коротко, та нарешті дійшли до потрібного місця – гранітної плити,
позначеної хрестиком. Кіт притулив до плити
лапу, як напоумлювала Яга, і вона зі страшним скреготом відсунулася.
-
Ура! –
закричав Івасик. – Справжній таємний сховок!
Друзі зазирнули всередину,
а там… порожньо.
-
Ну от, –
розізлився Кіт, - сама щось наплутала, а мені за це шию намилить.
-
А, може,
хтось побував тут до нас? - припустив Івасик. – Треба розібратися.
Хлопчик дістав із кишені
лупу й став досліджувати територію. І от в одному з кутків він помітив.. хвіст.
-
Дивись, Кіт,
он же він! - вигукнув Івасик.
-
Попався! – гигикнув
вусатий і схопився лапами за здобич.
Та хвіст легко потягнув кота
по темних коридорах, Івасик ледве встиг вчепитися за нього. Друзів закрутило в
магічному вихорі, заблимало, заіскрилося, і вони полетіли в невідомому
напрямку.
Несподівано все скінчилося.
Івасик розплющив очі й побачив друга, що безпорадно простягся на землі.
-
Ти живий? – стурбовано
промовив Івасик.
-
Жи-иви-ий, -
ледве протягнув нещасний, - але я на таке не зголошувався. Та мені молоко
давати тре…, - хотів було поскиглити Кіт, але тут за каменями прошмигнуло щось
маленьке, пухнаcте і з довгим-предовгим хвостом.
Куди й поділася втома? Герої
перезирнулися і щодуху ушкварили за прибульцем.
Ох і швидко бігли
друзяки! Навіть під ноги не дивилися. Куди там? Довжелезний хвіст уже зовсім
близько. От-от і наздоженуть. Невідомий звірок, звісно, мав перевагу, адже
добре знав навколишню місцевість. Він перестрибнув через діру в землі, а Кіт з
Івасиком її не помітили й полетіли донизу.
- Ряту-у-уйте! – із
розпачу загорлали вони. – А-а-а-а!
І хтозна, чим би все
скінчилося, якби останньої миті їх не підхопив... той самий пухнастий хвіст.
- Все, - видихнув Кіт. – Ти
як хоч, а я на пенсію.
- Аго-ов, там унизу, -
почувся згори голос незнайомця. – Я вас витягну, якщо пообіцяєте більше за мною
не бігати.
- Обіцяємо! – закричали
друзяки.
І пухнастик витягнув бідолашних
нагору.
Виявилось, що незнайомця
звуть Ел’Лектрік. Він живе на планеті Електра, куди й потрапили наші герої. Самі
винні – не треба було чіплятися за всілякі хвости, що плутаються під ногами. Спершу
Ел був не дуже товариський, але потім розговорився.
-
А ви чого в
лабіринті швендяли? – спитав він.
І хлопчик все-все йому
розповів – і про Ягу, і про Вовка, і про загублений хвіст.
- То ви це шукаєте? –
вирячив очі Ел і витягнув із-за каменя скриньку з вовчим хвостом.
- Так, - зрадів Івасик.
- Лови злодія! – Кіт з
кулаками кинувся на бідолаху. А той миттєво вистрибнув на кам’яну брилу.
- Я нічого не крав, -
виправдовувався Ел, - просто взяв для колекції.
- Але ж це і є крадіжка!
– сказав Івасик. – Віддай!
- Е ні, - наїжачився пухнастик,
- так я всю колекцію розбазарю.
- Зараз я із тебе
колекцію зроблю, - засичав Кіт.
- Будь ласка, - образився
Ел. – Тільки, як ви тоді додому потрапите?
Треба було щось
придумати.
- А давай мінятися, -
запропонував Івасик і протягнув Елу свою лупу.
- Оце діло! – зрадів той.
- За це ти віддаси нам
хвоста і відправиш додому, - пробурчав Кіт.
На тому й зійшлися. Після
обміну, друзі вчепилися у Пухнастиків хвіст і за мить опинилися у підземному
сховку.
-
Е-ех, дарма
ти цьому жаднюзі лупу віддав,– все бурчав Кіт.
-
А може, Елу чогось
не вистачає? - припустив Івасик.
-
Ага,
прочуханки!
-
Ну чого ти, Кіт,
дідусь каже - хто не має друзів, шукає щастя в речах.
Додому приятелі
повернулись справжніми героями. Вовк кинувся їх обіймати, а Яга в нагороду
пообіцяла здійснити одне бажання. Звісно, Кіт спершу хотів діжку сметани, але,
порадившись з Івасиком, передумав.
Товариші загадали ось таке:
-
Нехай у
пухнастика Ел’Лектіка з’явиться справжній друг.
І бажання справдилося,
тільки це вже зовсім інша історія. Наберіться терпіння і колись ви про все
дізнаєтесь.
Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika
Комментариев нет:
Отправить комментарий