четверг, 30 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Василіса Прекрасна


Якось Івасик Телесюк потрапив у Чудний світ і таку веремію там закрутив. Баба Яга, Кощій Безсмертний, Сірий Вовк такого навіть у казках не бачили. А сьогодні в Івасика з’явиться ще один друг.
Такий вже Івасик уродився, що любить усім допомагати. Цього разу допомоги потребував Вовк. Бідолашний сіроманець чимось насолив Язі, от старенька й забрала в нього хвоста. А без хвоста вовкі не вовк зовсім, а перевертень некерований. Як тільки місяць у повні, Сірий постійно перекидається то на людину, то на звіра - хоч плач.
Довелося Коту з Івасиком знову лізти в чарівну скриню й шукати Вовчу пропажу. Покарання не забарилося - саме в цей час до хати повернулася Яга. Ох і розлютилася чаклунка!
Кіт з Івасиком ледве встигли вискочити надвір. А там як шугонули, тільки п’яти замиготіли! Та Яга хоч і спортсменка не першої свіжості, але здаватися не звикла. З-пів години за ними ганялася.
І так вони стареньку роздраконили, що вирішила вона використати свою чаклунську силу.
Взяла й підвісила втікачів догори дриґом.
-         Теперечки повисіть і подумайте, чи можна на чуже добро зазіхати,- грізно сказала Яга.
-         Ну відпустіть нас, хазяйко,  - канючив Кіт.
– Ми більше так не будемо, - підключився Івасик.
– Тоді зізнавайтеся, навіщо в скриню полізли.
Добре, що тільки вчора дідусь розказував Івасику про секрети успішних перемовин. От і стало в пригоді.
-         Скажемо, якщо відпустите, – рішуче заявив хлопчик. – Такі наші умови.
-         Бо висіння догори дриґом принижує нашу гідність, - підтакнув Кіт.
-         Ну-у? – протягнула Яга, знімаючи з бранців магічне павутиння.
Друзяки передбачливо відбігли за частокіл, і вже звідти Кіт випалив:
-         Ми шукали вовчий хвіст!
В огорожу полетіло щось важке, кілька кілків завалилися. Бідолахи ледве встигли відскочити. 
- Допомагати цьому розбійнику надумали!? – розкричалася Яга.
- Та що він вам такого зробив? – висунувся із засади Івасик.
Яга нічого не відповіла, тільки схлипнула й пішла в хату. Сівши за столом, вона гірко заплакала, а колишні бранці взялися її втішати.
– Я через нього доньку свою втратила, Василісу Красну, шморгала носом Яга. - Задурив їй голову, голодранець, і підбив із дому втекти.
-         А, може, то й не він? – несміливо припустив Кіт.
-         А хто ж іще?! – перекривала вусатого Яга. – Казок не знаєш? Ух, я тобі!
Аж тут у двері постукали.
- Здрастуйте! – почувся тоненький голосок. – Чи тут живе Бабуся Яга?
На порозі стояла маленька дівчинка.
- А хто її питає? – з підозрою поцікавилась старенька.
- Я Василіса Прекрасна, - представилася дівчинка, - дочка Василіси Красної і онучка Бабусі Яги.
Бабця уважно поглянула на гостю і беркиць – знепритомніла.
Коли нещасну привели до тями, вона ніжно обійняла Василісу і обидві заплакали від радості.
А потім дівчинка розповіла про те, що ж усе-таки сталося. Виявилось, що насправді вовк ні в чому не винен, дочка Баби Яги, Василіса Красна, втекла з мисливцем і поїхала жити далеко на Північ.
- Мама просто хотіла втекти від усіх цих чарівностей, - зітхнула Василіса. – Але вона так за вами сумує, бабуню.
Яга знову змахнула сльозину з очей, а потім:
-         Ой, лишенько. Виходить, дарма я Вовка мордувала стільки? - і кинулася до скрині.
Та як не шукала – нема хвоста.
-         Ніби під землю провалився, - похитав головою Кіт.
-         Точно провалився, тільки не під землю. У сховок, - зраділа Яга. – Хоч якась із тебе користь, вусатий. А тепер слухай мою команду. Я за хвостом, а ви Вовка шукайте, – і стрибнула в скриню.
Вовка ніде не було. Друзі вже збиралися йти додому і раптом почули, як хтось тихенько скавулить. На дереві, заплутавшись у тенетах, висів Сірий.
Він потрапив у Кощієву пастку і не міг виплутатись. Мотузки так міцно його обкрутили - не те, що поворушитись, навіть слова промовити не може, тільки мугикає і скиглить.
Звісно, рятівники зразу кинулися на допомогу. Сім потів зійшло, та що вони могли проти чарів Кощія? Добре, що Яга вчасно втрутилася. Вона й витягла сіроманця з пастки.
Побачивши свою рятівницю, Сірий трохи не зомлів від страху.
Та Яга стала так щиро просити пробачення, що він швиденько оговтався. Вовк уже був готовий забути старі образи, аж раптом згадав про хвіст.
- Ой! - розгубилася Яга. - Здається, я піч не загасила. - За хвильку повернусь, а ти постій стовпом, охолонь трошки.
І чаклунка зникла, наче й не було. Осмілівши, Вовк хотів бігти за нею, та не зміг і з місця зрушити – магія. Закінчувати перемовини довелося Коту.
-         Слухай, Сірий, тут така конфузія вийшла, - невпевнено сказав він, - коротше, загубила вона твого хвоста. Ненавмисно.
-         Що? Конфузія, кажеш? – рявкнув Вовк. – Тепер ми з нею - вороги навік! Хай начувається!
Вовк оскалився, випустив свої пазурі й на все горло заричав. Його грізний рик почув навіть Кощій у своєму палаці. Кіт зі страху стрибнув на дерево, Івасик відскочив за кущ і тільки Василіса сміливо підійшла до розлюченого звіра й узяла його за лапу.
-         Бідолашний вовчику, - промовила дівчинка, - не журись! Ми знайдемо твого хвостика, обіцяю!
-         Так, обіцяємо, - приєднались до Василіси Кіт з Івасиком, і всі гуртом обняли Вовка.
Цього Сірий аж ніяк не чекав. Його настовбурчена від злості шерсть знову вляглася,  а пазурі сховалися.
Тут таки і Яга явилася - не забарилася.
-         Пробач мені, Cірий, - винувато промовила старенька, звільняючи Вовка, - ну хочеш тепер ти мене якось покарай.
-         Ще чого, - всміхнувся той, - я не злопам’ятний. 
А потім Яга запросила всіх до себе – святкувати довгождану зустріч з онучкою!
Як же весело й хороше було їм разом!




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

Комментариев нет:

Отправить комментарий