Івасик Телесюк і Чарівна скриня

Послухайте про маленького хлопчика Івасика Телесюка, що грався собі грався та й потрапив у Чудний світ. А там що не день, то нова казка.

 «Ото добре влітку побайдикувати!» - думали Кіт з Івасиком, розлігшись на дереві й приймаючи сонячні ванни. Тут на галявину вискочив Вовк. Зацьковано озирнувся, наче за ним хтось стежить, і чкурнув у кущі. Тільки він сховався, аж тут гноми. Під кожен кущик зазирнули, нишпорки. Добре, що не здогадалися вгору глянути!  А як тільки гноми побігли далі, друзі плиг із дерева і мерщій до Яги.

-          Давай за мною! – скомандував Івасик і подерся на дерево.

-          А через ворота не можна? – буркнув Кіт.

-          Ворота для слабаків, - відрізав хлопчик і стрибнув на подвір’я.

Поруч гепнувся Кіт.

Хазяйко! – заволав він. - Кощій знов на Сірого усіх гномів спустив, а хвоста так і нема!

-          Не репетуй, - обізвалась Яга, - виходячи на поріг. - Зараз принесу.

І пішла собі в хату. Кіт з Івасиком на травичці розляглися, як чують:

-          Рятуйте, ой біда-біда! Сос!

Забігши в хату, друзі побачили бабцю, що безпомічно застрягла в скрині. Рятівники вхопили Ягу за руки й заходилися витягати. Аж зопріли, бідолахи, а вона – ні туди, ні сюди.

-          Може, підмогу покликати? - запропонував Івасик.

-          Ти що! – заверещала Яга. На весь ліс мене зганьбити хоч? Самі тягніть!

Тягнуть-тягнуть - ніяк.

-          Добре, - не витримала Яга. – Начаклую вам сили богатирської.

Еники-беники-бумсь! Друзі смикнули ще раз і… вилетіли з хати разом із бабцею.

Більше Яга в скриню ні ногою. Довелося Кота з Івасиком у сховок відправляти, а сама вдома лишилася – худнути. Треба ж якось у скриню влізти.

Стрибнувши в скриню, герої опинилися в підземному лабіринті.  Довго ходили чи коротко, та нарешті дійшли до потрібного місця – гранітної плити, позначеної хрестиком.  Кіт притулив до плити лапу, як напоумлювала Яга, і вона зі страшним скреготом відсунулася.

-          Ура! – закричав Івасик. – Справжній таємний сховок!

Друзі зазирнули всередину, а там… порожньо.

-          Ну от, – розізлився Кіт, - сама щось наплутала, а мені за це шию намилить.

-          А, може, хтось побував тут до нас? - припустив Івасик. – Треба розібратися.

Хлопчик дістав із кишені лупу й став досліджувати територію. І от в одному з кутків він помітив.. хвіст.

-          Дивись, Кіт, он же він! - вигукнув Івасик.

-          Попався! – гигикнув вусатий і схопився лапами за здобич.

Та хвіст легко потягнув кота по темних коридорах, Івасик ледве встиг вчепитися за нього. Друзів закрутило в магічному вихорі, заблимало, заіскрилося, і вони полетіли в невідомому напрямку.

Несподівано все скінчилося. Івасик розплющив очі й побачив друга, що безпорадно простягся на землі.

-          Ти живий? – стурбовано промовив Івасик.

-          Жи-иви-ий, - ледве протягнув нещасний, - але я на таке не зголошувався. Та мені молоко давати тре…, - хотів було поскиглити Кіт, але тут за каменями прошмигнуло щось маленьке, пухнаcте і з довгим-предовгим хвостом.

Куди й поділася втома? Герої перезирнулися і щодуху ушкварили за прибульцем.

Ох і швидко бігли друзяки! Навіть під ноги не дивилися. Куди там? Довжелезний хвіст уже зовсім близько. От-от і наздоженуть. Невідомий звірок, звісно, мав перевагу, адже добре знав навколишню місцевість. Він перестрибнув через діру в землі, а Кіт з Івасиком її не помітили й полетіли донизу.

- Ряту-у-уйте! – із розпачу загорлали вони. – А-а-а-а!

І хтозна, чим би все скінчилося, якби останньої миті їх не підхопив... той самий пухнастий хвіст.

- Все, - видихнув Кіт. – Ти як хоч, а я на пенсію.

- Аго-ов, там унизу, - почувся згори голос незнайомця. – Я вас витягну, якщо пообіцяєте більше за мною не бігати.

- Обіцяємо! – закричали друзяки.

І пухнастик витягнув бідолашних нагору.

Виявилось, що незнайомця звуть Ел’Лектрік. Він живе на планеті Електра, куди й потрапили наші герої. Самі винні – не треба було чіплятися за всілякі хвости, що плутаються під ногами. Спершу Ел був не дуже товариський, але потім розговорився.

-          А ви чого в лабіринті швендяли? – спитав він.

І хлопчик все-все йому розповів – і про Ягу, і про Вовка, і про загублений хвіст.

- То ви це шукаєте? – вирячив очі Ел і витягнув із-за каменя скриньку з вовчим хвостом.

- Так, - зрадів Івасик.

- Лови злодія! – Кіт з кулаками кинувся на бідолаху. А той миттєво вистрибнув на кам’яну брилу.

- Я нічого не крав, - виправдовувався Ел, - просто взяв для колекції.

- Але ж це і є крадіжка! – сказав Івасик. – Віддай!

- Е ні, - наїжачився пухнастик, - так я всю колекцію розбазарю.

- Зараз я із тебе колекцію зроблю, - засичав Кіт.

- Будь ласка, - образився Ел. – Тільки, як ви тоді додому потрапите?

Треба було щось придумати.

- А давай мінятися, - запропонував Івасик і протягнув Елу свою лупу.

- Оце діло! – зрадів той.

- За це ти віддаси нам хвоста і відправиш додому, - пробурчав Кіт.

На тому й зійшлися. Після обміну, друзі вчепилися у Пухнастиків хвіст і за мить опинилися у підземному сховку.

-          Е-ех, дарма ти цьому жаднюзі лупу віддав,– все бурчав Кіт.

-          А може, Елу чогось не вистачає? - припустив Івасик.

-          Ага, прочуханки!

-          Ну чого ти, Кіт, дідусь каже - хто не має друзів, шукає щастя в речах.

Додому приятелі повернулись справжніми героями. Вовк кинувся їх обіймати, а Яга в нагороду пообіцяла здійснити одне бажання. Звісно, Кіт спершу хотів діжку сметани, але, порадившись з Івасиком, передумав. Товариші загадали ось таке:

-          Нехай у пухнастика Ел’Лектіка з’явиться справжній друг.

І бажання справдилося, тільки це вже зовсім інша історія. Наберіться терпіння і колись ви про все дізнаєтесь.

ІНШІ ВІДЕОКАЗКИ

ПЕРСОНАЖІ

Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika