пятница, 31 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Чарівна скриня


Послухайте про маленького хлопчика Івасика Телесюка, що грався собі грався та й потрапив у Чудний світ. А там що не день, то нова казка.
 «Ото добре влітку побайдикувати!» - думали Кіт з Івасиком, розлігшись на дереві й приймаючи сонячні ванни. Тут на галявину вискочив Вовк. Зацьковано озирнувся, наче за ним хтось стежить, і чкурнув у кущі. Тільки він сховався, аж тут гноми. Під кожен кущик зазирнули, нишпорки. Добре, що не здогадалися вгору глянути!  А як тільки гноми побігли далі, друзі плиг із дерева і мерщій до Яги.
-          Давай за мною! – скомандував Івасик і подерся на дерево.
-          А через ворота не можна? – буркнув Кіт.
-          Ворота для слабаків, - відрізав хлопчик і стрибнув на подвір’я.
Поруч гепнувся Кіт.
Хазяйко! – заволав він. - Кощій знов на Сірого усіх гномів спустив, а хвоста так і нема!
-          Не репетуй, - обізвалась Яга, - виходячи на поріг. - Зараз принесу.
І пішла собі в хату. Кіт з Івасиком на травичці розляглися, як чують:
-          Рятуйте, ой біда-біда! Сос!
Забігши в хату, друзі побачили бабцю, що безпомічно застрягла в скрині. Рятівники вхопили Ягу за руки й заходилися витягати. Аж зопріли, бідолахи, а вона – ні туди, ні сюди.
-          Може, підмогу покликати? - запропонував Івасик.
-          Ти що! – заверещала Яга. На весь ліс мене зганьбити хоч? Самі тягніть!
Тягнуть-тягнуть - ніяк.
-          Добре, - не витримала Яга. – Начаклую вам сили богатирської.
Еники-беники-бумсь! Друзі смикнули ще раз і… вилетіли з хати разом із бабцею.
Більше Яга в скриню ні ногою. Довелося Кота з Івасиком у сховок відправляти, а сама вдома лишилася – худнути. Треба ж якось у скриню влізти.
Стрибнувши в скриню, герої опинилися в підземному лабіринті.  Довго ходили чи коротко, та нарешті дійшли до потрібного місця – гранітної плити, позначеної хрестиком.  Кіт притулив до плити лапу, як напоумлювала Яга, і вона зі страшним скреготом відсунулася.
-          Ура! – закричав Івасик. – Справжній таємний сховок!
Друзі зазирнули всередину, а там… порожньо.
-          Ну от, – розізлився Кіт, - сама щось наплутала, а мені за це шию намилить.
-          А, може, хтось побував тут до нас? - припустив Івасик. – Треба розібратися.
Хлопчик дістав із кишені лупу й став досліджувати територію. І от в одному з кутків він помітив.. хвіст.
-          Дивись, Кіт, он же він! - вигукнув Івасик.
-          Попався! – гигикнув вусатий і схопився лапами за здобич.
Та хвіст легко потягнув кота по темних коридорах, Івасик ледве встиг вчепитися за нього. Друзів закрутило в магічному вихорі, заблимало, заіскрилося, і вони полетіли в невідомому напрямку.
Несподівано все скінчилося. Івасик розплющив очі й побачив друга, що безпорадно простягся на землі.
-          Ти живий? – стурбовано промовив Івасик.
-          Жи-иви-ий, - ледве протягнув нещасний, - але я на таке не зголошувався. Та мені молоко давати тре…, - хотів було поскиглити Кіт, але тут за каменями прошмигнуло щось маленьке, пухнаcте і з довгим-предовгим хвостом.
Куди й поділася втома? Герої перезирнулися і щодуху ушкварили за прибульцем.
Ох і швидко бігли друзяки! Навіть під ноги не дивилися. Куди там? Довжелезний хвіст уже зовсім близько. От-от і наздоженуть. Невідомий звірок, звісно, мав перевагу, адже добре знав навколишню місцевість. Він перестрибнув через діру в землі, а Кіт з Івасиком її не помітили й полетіли донизу.
- Ряту-у-уйте! – із розпачу загорлали вони. – А-а-а-а!
І хтозна, чим би все скінчилося, якби останньої миті їх не підхопив... той самий пухнастий хвіст.
- Все, - видихнув Кіт. – Ти як хоч, а я на пенсію.
- Аго-ов, там унизу, - почувся згори голос незнайомця. – Я вас витягну, якщо пообіцяєте більше за мною не бігати.
- Обіцяємо! – закричали друзяки.
І пухнастик витягнув бідолашних нагору.
Виявилось, що незнайомця звуть Ел’Лектрік. Він живе на планеті Електра, куди й потрапили наші герої. Самі винні – не треба було чіплятися за всілякі хвости, що плутаються під ногами. Спершу Ел був не дуже товариський, але потім розговорився.
-          А ви чого в лабіринті швендяли? – спитав він.
І хлопчик все-все йому розповів – і про Ягу, і про Вовка, і про загублений хвіст.
- То ви це шукаєте? – вирячив очі Ел і витягнув із-за каменя скриньку з вовчим хвостом.
- Так, - зрадів Івасик.
- Лови злодія! – Кіт з кулаками кинувся на бідолаху. А той миттєво вистрибнув на кам’яну брилу.
- Я нічого не крав, - виправдовувався Ел, - просто взяв для колекції.
- Але ж це і є крадіжка! – сказав Івасик. – Віддай!
- Е ні, - наїжачився пухнастик, - так я всю колекцію розбазарю.
- Зараз я із тебе колекцію зроблю, - засичав Кіт.
- Будь ласка, - образився Ел. – Тільки, як ви тоді додому потрапите?
Треба було щось придумати.
- А давай мінятися, - запропонував Івасик і протягнув Елу свою лупу.
- Оце діло! – зрадів той.
- За це ти віддаси нам хвоста і відправиш додому, - пробурчав Кіт.
На тому й зійшлися. Після обміну, друзі вчепилися у Пухнастиків хвіст і за мить опинилися у підземному сховку.
-          Е-ех, дарма ти цьому жаднюзі лупу віддав,– все бурчав Кіт.
-          А може, Елу чогось не вистачає? - припустив Івасик.
-          Ага, прочуханки!
-          Ну чого ти, Кіт, дідусь каже - хто не має друзів, шукає щастя в речах.
Додому приятелі повернулись справжніми героями. Вовк кинувся їх обіймати, а Яга в нагороду пообіцяла здійснити одне бажання. Звісно, Кіт спершу хотів діжку сметани, але, порадившись з Івасиком, передумав. Товариші загадали ось таке:
-          Нехай у пухнастика Ел’Лектіка з’явиться справжній друг.

І бажання справдилося, тільки це вже зовсім інша історія. Наберіться терпіння і колись ви про все дізнаєтесь.




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika 

Комментариев нет:

Отправить комментарий