среда, 29 октября 2014 г.

Івасик Телесюк і Блискавичний равлик


Пам’ятаєте Івасика Телесюка, що випадково потрапив у Чудний світ? Так от, канікули в нього ще не скінчилися, а отже й пригоди тривають.

Недавно Івасик із Котом ускочили в халепу. Тоді їм допоміг Сірий Вовк, та не задарма. Не такий він Сірко, аби на дурняк щось робити. За допомогу Івасик із Котом пообіцяли сіроманцю відшукати його хвоста, що захований у хатинці Яги.

Колись давно бабця таким чином покарала Вовка за якусь провину. А нині він іще одного ворога собі нажив - Кощія. Після пригоди з Жар-Птицею той знову лишився ні з чим і готував план помсти.

Першим дісталося Вовкові. Його Кощій оголосив у розшук. Удень і вночі гноми прочісували ліс вздовж і впоперек. І хоча вовка, як відомо, ноги годують, він уже захекався від них бігати.

З Івасиком та Котом Безсмертний збирався поквитатися особисто, тому й прямував до Яги. Але наші герої про це й гадки не мали.

Вони були надто заклопотані пошуком вовчого хвоста, який ніяк знайти не вдавалося.
За дверима почулося шаркання ніг.
Кіт з Івасиком переполошилися й швидко стали скидати в скриню всі чарівності – ледве встигли!
-         Чим це ви тут займаєтесь? – з підозрою спитала Яга.
-         На вогонь дивимось, - викрутився Івасик, вмощуючись біля печі, як перед телевізором.
-         Заспокоює, кажуть, - підтримав його Кіт.
-         Та ну? - Яга теж витріщилася на піч.
Аж тут хлопчик помітив на підлозі мушлю від равлика. Мабуть, зі скрині випала. Якщо Яга побачить, одразу про все здогадається. І тоді держись! Івасик тихенько підвівся й позадкував до мушлі.
- Піду прогуляюсь, - сказав хитрун, обережно кладучи равлика в кишеню.
- І я з тобою, - зрадів Кіт.
Звісно, Івасик хотів повернути знахідку на місце, але Кіт сказав:
- Непотріб! Хочеш, собі бери.

І тут герої помітили Кощія.
- Ховаймося! – скомандував Івасик і присів за кущем. А біля нього й Кіт.
-         Ану виходьте, босяки! – кричав Безсмертний. – Яга, віддавай мені свого Кота-баламута й хлопчиська, що з ним вештається!
-         Ти чого це розкричався? – спокійнісінько спитала Яга, вийшовши з хати. – Вдома в себе кричатимеш.
-         Як не віддаси, силою заберу! – не здавався Кощій.
-         Ти краще не сердь мене, Чахлику. – Яга грізно поставила руки в боки. – Чи забув, яка я в гніві? Ану геть з мого двору!

Довелося Кощієві йти ні з чим.
Тільки він за ворота, аж тут гном із доповіддю.
-         Ваша темна величносте, - каже, - ми натрапили на слід Вовка. На Блакитному Озері він, у куширах ховається.
-         Взяти його! – скомандував Кощій.

Треба було негайно попередити Сірого. Побачивши, що Яга пішла на город, Кіт з Івасиком знову прокралися в хату - збиралися летючий килим узяти.

-         І куди це ви, гаврики, намилились? – заскрипів позаду знайомий голос.
Посеред кімнати стояла Яга.
- А ми того… повітрям свіжим подихати, - промурмотів Кіт.
-   Надихались уже, - відрізала бабця.
І так вона розсердилась, що замкнула нещасних у хаті, а сама полетіла до сестри - складати план воєнних дій, якщо Кощій таки наважиться напасти.

Ох і злякалися Кіт з Івасиком! Боялися з місця зрушити, сиділи… хвилини дві. А тоді вилізли через димохід, скочили на летючий килим і щодуху до Блакитного Озера. Гноми лишились далеко позаду.

На озері Вовка ніде не було видно. Раптом у куширах щось зашурхотіло.
- Маніяк! – подумав Івасик і з переляку запустив у кущі перше, що потрапило під руку. Почувся тріскіт. Щось блиснуло.
Коли Івасик розплющив очі, на землі лежав кудлатий здоровань.
- Ура! – радісно загукав Івасик. – Я маніяка завалив!
- Як? Без мене? – вигулькнула з кущів Гілочка.
- Ніякий це не маніяк, - сказав Кіт. Це наш Сірий. Просто він перевертень.
- Круть! – не втримався Івасик.
- Кому як, - зауважив Кіт. – Зараз це дуже невчасно, адже за ним ганяються…Гноми! Рятуйся хто може!                            

Усі чкурнули вперед. Вовка поклали на летючий килим. Івасика посадили поряд – для підстраховки. Решта бігли своїм ходом.

Раптом Сірий почав смикатися й тремтіти.
- Не бійся, - пояснив Івасику Кіт, - зараз він знов на вовка перекинеться.
І дійсно кудлатий здоровань враз перекинувся на вовка. Та не пробувши в звіриній подобі й хвилини, знову став людиною, а тоді ще раз вовком. Довелося робити зупинку.
Сірий розплющив очі, подивився на хлопчика й спитав:
- Чим це т-ти м-мене так ш-ш-шарахнув?
- Ось цим, - Івасик показав йому равлика.
– Це ж блискавич-ч-ний р-р-равлик. Ану, пац-ц-цан, давай іще р-р-раз.

Івасик узяв равлика й кинув його у Сірого. Того добряче трусонуло.
-         Сам попросив, – знизав плечима хлопчик.
Вовк підвівся, зиркнув на Івасика й несподівано всміхнувся.
-         Ти мене врятував, пацан!

Виявилось, що удар блискавки равлика зупиняє перекидання. Та радіти було ніколи! На п’яти знов наступали гноми.

-         Тікайте, я їх затримаю! – гукнула Гілочка.
Усі кинулися врозтіч.
-         Вовка не бачила? – спитали Кощієві посіпаки в Гілочки.
-         Він побіг… туди, - дівчинка впевнено махнула рукою у зовсім інший бік.
Коли гноми зникли з поля зору, всі знову вийшли на галявину.

-         Може, віддасте мені блискавичного равлика, - попросив Вовк.
Івасик уже хотів був простягнути руку, як тут…
-         На дурняк нема дурних, - не розгубився Кіт.
-         Я готовий будь-що зробити! – з готовністю відказав Сірий.
Кіт ласо облизнувся й закотив очі під лоба.
- Значиться так,  - задоволено потер лапи вусань, - тепер щодня…
-         Стривай, - перебив Кота Івасик. – ти ж сказав, це непотріб і подарував мені. А я дарую равлика Вовкові.
На кота було боляче дивитися. Здавалося, ще мить і він заплаче.
-         За так віддаєш? – не повірив Вовк.
-         Ага! – засміявся Івасик. – Не журись, Кіт, ти ж сам казав: віддаєш і в тебе стає більше! 


І ви, малята, спробуйте зробити, як Івасик. Поділіться з кимось тим, що маєте і ви відчуєте, як радісно стане на душі.




Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

Комментариев нет:

Отправить комментарий