Книга "Микита Кожум'яка. Пригоди починаються!" Розділ 1

УЧЕНЬ ЧАРІВНИКА

Розділ перший, в якому ти, Читачу, познайомишся з головним героєм нашої історії, його дивовижним дідусем та одним неймовірно балакучим створінням

— Ко-Ко! Що ж тобі все не сидиться, га? Глуха ніч надворі.

У темряві спалахнув крихітний вогник. Видно було, як з лавки підвівся стар... Ні, язик не повертається назвати того, хто прокинувся, старим. Незважаючи на заспаний вигляд та розкуйовджену бороду, від нього віяло такою внутрішньою силою, а в дитинних ясно-блакитних очах зоріло стільки цікавості до всього на світі, що…

— Знову провісникуєш оракулом? — провадив той, хто щойно прокинувся, угледівши на столі біля тьмаво-мерехтливої кришталевої кулі два яскраво-жовті ока. — Гляди-но, бо намагання здатися тим, ким ти насправді не є, шкодить здоров’ю.

Уважніше придивившись, можна було розгледіти в півмороці тьмяно окреслений обрис дебелого пугача, що зорив* у кришталеву кулю незмигним жовтогарячим поглядом.

*Зорити — пильно придивлятися.

— Ви, як завжди, маєте рацію, Майстре, — почулося зі столу. — Але мить тепер вельми слушна. Розташування небесних світил…

— Взявся розповідати, то й розповідай, але без цих містичних викрутасів, — буркнув той, кого назвали Майстром, пригладжуючи скуйовджену бороду.

— Із чого ж почати?

— Спершу хоча б назвися, — всміхнувся той, хто прокинувся.

Він з легкістю, надзвичайною для людини такого поважного віку, сів на лавці й звісив на підлогу босі ноги.

— Ой, і правда! Чого ж це я? — долинуло зі столу. — Вітаю вас, найповажніші серед усіх поважних!

— Ко-Ко!

— Добре-добре! Я пам’ятаю — невідповідність внутрішнього стану зовнішньому вияву. Визнаю.

— То ж…

— Намагаюся здаватися поважнішим, ніж є насправді. Хочу бути добрішим, скромнішим та тихішим, але поки що не виходить. 

— Так краще.

— Дозвольте продовжити?
— Катай, Ко-Ко.

— Філ. З вашого дозволу, Майстре.

— А це щось змінює? — усміхнувся той.

— Як усі вже, напевне, здогадалися, звуть мене Філ, — звернувся до кришталевої кулі власник жовтогарячих очиць. — Якщо офіційно, то Філін Всемогутній, Охоронець Одвічних Знань та Перший Учень Великого Майстра.

— Ко-Ко! — докірливо похитав головою той, хто сидів на лавці та ледь помітно заворушив пальцями. Вогник, що висів під стелею, спалахнув яскравіше.

— Я не наполягаю на повному варіанті. Згодиться й просто Філ. Хоча деякі про це весь час забувають. І я…

З-за пугача, що при яскравому світлі виявився майстерно вирізьбленою фігуркою, з’явилося… крихітне курча! Жовтеньке й пухнасте.

— Так-так, курча, — зажурено зізнався Філін Всемогутній, ставлячи на стіл недогарок свічки. — Однак, сподіваюся всім зрозуміло, що не зовсім звичайне курча. Я б навіть сказав геть зовсім незвичайне, просто-таки виняткове. Про те, що ж спричинило цю винятковість, хотів би я розповісти вам докладніше…

— Ко-Ко…

— Повірте, у цьому кволому тільці криється велика душа, неймовірний інтелект і розвинена особистість. І все це завдяки одній краплі драконячої крові. Не крапни вона тоді на мене, був би я зараз звичайнісіньким півнем, кукурікав би ранками, дзьобав зерно, за курми ганявся. Хто б вам тоді розповідав цю визначну історію? Нехай поки що я не всемогутній, однак прагну цього. Самовіддано вивчаю магію та інші природничі науки.

— Ко-Ко, бачу, скромність — не твоя чеснота.

— Звісно, я не без недоліків. Приміром, мені б хотілося, щоб форма відповідала змісту, тобто, мене не зовсім влаштовує мій… зовнішній вигляд. Але я старанно працюю над цим, і колись мої експерименти увінчаються приголомшливим успіхом! І Майстрові доведеться визнати, що прогресивний рух в магічній науці може бути вельми й вельми корисним.

— Не відволікайся.

— Так, Майстре! І… Філ, якщо дозволите. З чого ж почати? О! Ну, мабуть, так…

Спочатку не було нічого. Тільки темрява і жахнючий гуркіт в голові. Потім я почав поступово очунювати, й коли розплющив очі, на мене зненацька звалився увесь цей величезний, НЕОСЯЖНИЙ світ! Я раптом почав бачити, чути, відчувати геть ІНАКШЕ. Не розумів я, що зі мною відбувається, а далі почав пригадувати.

Була битва. У лютій сутичці зійшлися Герой та Змій. А я виявився мимовільним свідком. Та хіба тільки свідком?! Скажу без зайвої скромності — безпосереднім учасником цієї значущої події. І не думайте, що це було так уже і неприємно. Звісно, далеко не кожному в житті випадає шанс стати невід’ємною частиною події такого масштабу. Її значення важко переоцін…

— Ко-Ко!

— Мене мало не вбили! — заторохтіло курчатко. — Треба сказати, я, тоді ще жовтороте пташа, жив собі просто і злагоджено. Ну, що мене тоді могло турбувати? Де знайти ласий шматочок і чисту водицю?

Безперечно, битва Кирила Кожум’яки зі Змієм геть не входила до моїх планів, і я вже приготувався дати драла, та де там — втрапив у самісінький епіцентр, мене штурхали, пекли вогнем, гатили булавою, мене товкли, обливали розтопленою смолою, лупцювали хвостом. Ні-ні, не подумайте, що Герой або Змій сприймали мене як гідного супротивника. Нітрохи, хоч і прикро це усвідомлювати. Вони були захоплені битвою одне з одним і не помічали мене, та мені від цього не легшало. Коли мене уже вкотре пхнули додолу й добряче потовкли, і я лежав майже непритомний, на мене крапнула капля Змієвої крові. І життя моє перевернулося дороги дригом…

— Ко-Ко! Зосередься на головному.

— Добре, Майстре! І все ж таки Філ, якщо вам не важко. То про що це я? Ой, так! Життя моє вже ніколи не було таким легким та приємним, як раніше. І тягар відповідальності за долю світу ліг на мої тендітні плечі. До речі! Тиран, що приштамповує мене цим принизливим курчачим прізвиськом, і є мій учитель, Майстер. Раніше він був…

— Ко-Ко!!

— Філ, Майстре! Іноді я навіть не розумію, хто з нас курча, а хто… Ой! Щось я захопився, — зізнався Ко-Ко і, знизивши голос, провадив далі тихіше: — одне слово, за минулих років Майстер багато мандрував по світу, по крихтах збираючи таємничі знання. Теперечки він сховався від міської метушні у лісовій хатинці, — що вдієш, вік дається взнаки… Хоча з цим можна посперечатися: інколи я навіть заздрю його палкій енергії, що просто-таки клекоче… часом дістає аж до голови. Великий маг та чародійник. Це для посвячених. Для решти він мудрий старець Данило. Ну а для нашого героя Микити — просто дід.

З усією вимогливістю до світу, навіть я вважаю, що Микитка — достеменний герой. Щоправда, вигляд він має не зовсім геройський, але ж зовнішність частенько оманлива. Так, він не успадкував ні магічної дужості діда, ні фізичної сили батька — Кирила Кожум’яки. Зате з головою у хлопчиська все гаразд. В тому розумінні, що вона в нього справно працює. А ще Микитка ду-у-уже допитливий та добросердий. По-справжньому, це я вам точно кажу. І те що, до певної миті в його житті не відбувалося нічого знаменного, очевидячки, випробування йому таке.

Здавалося б, чи не простіше бути звичайнісіньким хлопчиком у звичайнісінькому світі? А якщо твій батько легендарний герой, котрий ще до твого народження переміг останнє на цьому світі живе диво — Вогненного Змія? І всі з цього радіють — Змій цей, варто сказати, був ще тим поганцем. Правда, без нього все зробилося якимсь аж занадто буденним. І наш Микита дуже з цього приводу журиться — адже так хочеться чогось чудернацького! А відомо, що як дуже захотіти… Однак про це трохи згодом.

Поки хлопчик переймається звичайнісінькими, сказати б, повсякденними проблемами — сусідські задираки постійно перевіряють «геройського синочка на слабо», користуючись тим, що він ніколи не поскаржиться ні батькові, ні старшим братам. У них і часу завжди бракує, а справжніх друзів Микита поки що не має. Чому, не збагну. Видно, чекає тих самих, справжніх.

А поки тільки Майс… тобто діду Данилові хлопчик може розповісти про всі свої жалі та смутки, а той дасть йому мудру, я б навіть сказав, мудровану пораду. Микитка не завжди все правильно розуміє, але дуже старається. І, повірте мені, якби не його старанність та доброта, ця історія могла б скінчитися геть інакше. Але все по черзі…

Вирядили якось Микиту до діда у село, на літо. Свіже повітря, ліс, сусід-забіяка Гнат з друзяками далеко — живи й радій. Дід і вислухає, й порадою допоможе, і книжку мудру дасть почитати.

І Микитці начебто добре жилося з дідом. От тільки погратися не було з ким…

зміст

Казка з татом Микита Кожум'яка Антон Сіяніка Никита Кожемяка Антон Сияника Niki Tanner Anton Siyanika Nicky Tanner and the Fire Flower