среда, 24 сентября 2014 г.

"Микита Кожум'яка та Жар-Квіт" Розділ 1


МАКІВ КВІТ
Розділ перший, в якому Микита дізнається, чому Іва не може покидати Блакитне озеро й обіцяє подарувати їй маки. Світло знову сперечається з Мороком, а ти, Читачу, довідаєшся про Перше Правило Чаклунства.

Сонячний зайчик стрибнув під вії, і Микита прокинувся. Хлопчик солодко потягнувся й піймав себе на думці, що усміхається.
— Виспався, мандрівнику? — дід Данило зайшов до кімнати й з ніжністю поглянув на онука. Твій «кінь богатирський» вже годину навколо будинку кола намотує.
— Діду! — Микита підбіг і міцно обійняв старого. — Спасибі тобі за Горинича! Він такий! Такий...
— Я й бачу, що ви тепер нерозлийвода.
— Швиденько вмиватися й снідати.
Хутко запхавши до рота все «смачне й корисне», що приготував на сніданок дід, Микита вибіг на подвір’я. Зраділий Горинич тут-таки «вмив» його ще раз.
— Діду, — обернувся хлопчик до Данила, що вийшов на ґанок, — ми на Суничну Галявину!
— Ага, — усміхнувся той у вуса, — щось я не пригадую, щоб коло Блакитного Озера суниця була. До вечері повертайтеся, — додав він вже голосніше. — Хай буде з вами Світло, малята.
Микита мчав за Гориничем до лісової галявини і, здавалося йому, що ще трохи, й він полетить. Так добре й легко було на душі! Коли дідів будинок зник за деревами, хлопчик зупинився, повільно видихнув, дістав з торбинки ніж і, чітко уявивши собі берег озера, провів перед собою в повітрі ножем знизу вгору й обережно ступив у Дірку, що відкрилася. Слідом за ним у Чудний Світ радісно стрибнув вірний Горинич.
На Блакитному озері Іва, як завжди, нудьгувала під настанови Цапеліна.
— Принцес, мені зновь і зновь доводиться повторювати, щьчо другий правил чарівник говорить: вживай хороший слова, — туркотів Цапелін. — Замість «потворний» — «негарний», замість «похано» — «недопре». Як мощно не запам’ятовувати такий простота?!
У цю мить з прибережних заростів вибігло теля Горинич, а за ним вигулькнув й Микита.
— Микито! Гориничу! — кинулася їм назустріч Іва.
— Принцес, фі софсім не слухаєте меньє! — вигукнув їй услід Цапелін.
Але Іва його не тільки не слухала, а й навіть не чула. Вона пестила Горинича, що лащився до неї, й слухала Микиту. Хлопчик розповідав про те, як вони з Рисиком прокралися до Змієвої Печери і як, незважаючи на всі труднощі, йому все ж вдалося повернутися додому. І ось він знову тут у Чудному Світі!
Лелека був просто розлючений: вже другий раз його уроки безцеремонно уривав хлопчисько, котрий — незбагненно! — без діла швендяє між двома світами! Грізно настовбурчившись, Цапелін важким кроком підійшов до дітей:
— Принцес! Наш урок не закінчифаться. Я вимахать, щоб фі...
— Ой, що це летить?! — Іва вибалушила очі й із удаваним переляком показала кудись у небо.
Цапелін миттю відскочив убік, накривши голову крилами, — вчорашній політ Рисика залишив в його пам’яті невитравний слід. Скориставшись нагодою, русалонька смикнула Микиту за рукав, і обидва зникли під густими вербовими гілками.
Під вербою виявилося затишно. Дерево розкинулося над озером наче шатро, й діти влаштувалися на товстому корені, що випинався над водою, як лавка. Раптом у глибині промайнули дві великі тіні. З води вигулькнуло моторошне око на гнучкій ніжці й втупилося в Микиту.
— Обережно! — крикнув Микита.
— Не турбуйся, це глюки, — усміхнувшись, Іва легко штовхнула цей живий перископ під воду.
— Глюки?
— Так, це такі глибоководні риби. Вони мене охороняють.
Зовні почувся голос Цапеліна:
— Принцес! Принцес! Я не розуміти цей дюрний шарт! Не гаючись поферніться протовшувать урок!
— «Не-гаючись», — роздільно повторила Іва, удаючи старанну ученицю. — Вчителю, ви щойно порушили правило про будовчі думки. Частка «не» втрачається і виходить «гаючись». Так і зробимо, — дівчинка задоволено усміхнулася.
— А який він, ваш світ? — звернулася вона до Микити.
— Та, такий само, як і ваш...— розгубився хлопчик. — Тільки у вас все... чудне.
— І я теж... Ну... чудна? — підвела голову Іва.
Хлопчик похнюпився, не знайшовши що відповісти. Русалонька задумалася, а потім несподівано запитала:
— А ваші дівчатка які?
— Вони...— замислився Микита. — Ну, рум’яні.
— Рум’яні? — здивувалася водяниця. — Це як?
— Ну, щічки у них, як...— хлопчик намагався згадати вислів, який почув від чергового шанувальника старшої сестри.
— Як у тебе? — припустила Іва.
— Як маків квіт! — нарешті згадав він і усміхнувся, неймовірно задоволений собою: гарно сказав, прямо як дорослий! Подумавши про себе як про кавалера, Микита так зніяковів, що перетворився на ілюстрацію свого порівняння.
— Маків квіт? — Іва здивувалася. — Мак — це квітка така? Яка вона?
Микита здивовано подивився на русалоньку.
— Вона... червона... Ти що, ніколи маків не бачила?
— Ні, — Іва сумно відвела очі вбік. — Тут маки не ростуть. А більше я ніде не буваю...
— Як це?
— Так, — зітхнула вона. — Мені не можна покидати озеро.
— Чому?
— Тільки тут я в безпеці, — Іва вимовила явно завчену фразу.
— Тобі щось загрожує?
— Тут ні, але якщо я вийду на берег... — русалонька розпачливо замовкла.
— То що?
— То я... — Іва запнулася, наче розмова була їй неприємною. — Та й відьма ця зáйшла...
— Болотяна Відьма?! — здивувався Микита. — Вона ж і Рисика намагалася зловити! Ти її бачила?! Яка вона?
— Я не хочу про це, — насилу вимовила вона. — Розкажи краще про маки. Які вони? Красиві? Як латаття?
— Вони... червоні.
— Ніколи не бачила червоних квітів. Я взагалі майже нічого не бачила, — в очах русалоньки забриніли сльози і вона закашлялася.
Микиті стало так її шкода, що він сам мало не заплакав.
— Не плач, — пробурмотів він збентежено. — Будь ласка, не плач. Хочеш, я принесу тобі маків? Завтра! Якщо зірвати їх на світанку, вони будуть стояти довго-довго!
Микита вперше зрадів своєму вмінню запам’ятовувати все, що чув. Нехай навіть і мимохідь. Ось і про маки його сестра колись розповідала своїм подружкам. Раніше це не здавалося йому таким вже потрібним, незважаючи на те, що дід часто хвалив його за хорошу пам’ять. Самому ж хлопчикові набагато важливіше було навчитися постояти за себе. Та ні його батько-богатир, ні брати, котрі володіли неймовірною силою, ніколи не стикалися з такою проблемою й не могли йому допомогти нічим окрім слушних порад, на їхню думку, «То штурхони його добряче!» або «За комір візьми й швиргони геть!» А дід завжди казав, що кулаками справі не допоможеш. Микита й сам розумів, що його маленькими кулачками справді  нічому не зарадиш, тому і мріяв про Змія-захисника.
— Ти, справді, зробиш це? — перервала його роздуми Іва. — Для мене?
— Звичайно! — видихнув хлопчик. — Завтра вранці піду на луки й нарву тобі от-такенний букет.
Обличчя Іви осяяла щаслива усмішка.
— Спасибі, Микитко, ти такий добрий!
Русалонька вже було кинулася обіймати Микиту, але цієї миті гілки верби розсунулися, й перед дітлахами виник Цапелін.
— Принцес! У кохо фі навчитися так безсофісно обманюфати?! — лелека нетямився від обурення. — Урок чаклунства сче НЕ закінчуфатися! Цей хлопчисько на фас погано фпліфати!
Але останньої фрази хлопчик вже не чув.
— Тебе навчають чаклунству?! — здивувався він.
— Угу, нудьга болотяна, — Іва скривила губки, промовисто глянувши на Цапеліна. — Самі дурні правила, а робити все одно нічого не можна. Безфітпофідально! — додала вона, вправно копіюючи акцент свого пернатого наставника.
— Ти що? Це ж... Це ж так цікаво! Тобі так пощастило, що ти можеш вчитися... чаклунствувати, — придумав він на ходу слово.
— Думаєш? — Іва здивовано звела брови. — Ні, ну звичайно. Цапелін! Я буду займатися.
— Щьчо?! — лелека був приголомшений. Він явно не чекав, що учениця так легко погодиться продовжувати урок, не вимагаючи у нього часу на відпочинок і розмови.
— Але за однієї умови, — заявила дівчинка, — Микита теж буде слухати.
— Принцес! Ві з глузду з’їхали! Відкрити magicus secretum людське дитя? Це немислимий!
Лелека нервово закрокував з боку в бік.
— Тоді і я не буду.
Іва демонстративно склала руки на грудях і вперто задерла догори підборіддя. Микита тільки дивувався, як швидко вона змінюється. Хвилину тому була звичайною цікавою дівчиною, а тепер перед ним вже принцеса, яка звикла до того, що всі її забаганки негайно виконуються.
— Принцес, ві нестерпний! Я буду скаржитися ваш papa*, — зробив останню спробу лелека.
— А я скажу, що вчилася вести переговори, — відрізала русалонька. — Не сумніваюся, йому це сподобається. Ти ж знаєш, як він ставиться до магії.
І лелеці довелося здатися.
— До-пре! — прокаркав він, невдоволено позираючи на Микиту. — Я згоден. Нехай залишається... Фсе отно він нічого не тумкати.
— І жодних перевірок, — додала Іва. — Просто розкажи про сім правил чарівника.
— Принцес, ми тупцюємо на місці вже стільки часу! — обличчя Цапеліна набуло страдницького вигляду, але Іва лише усміхалася. — Ох! Будь по-ваш!
Лелека вийшов з-під верби й, не чекаючи Микиту з русалонькою, менторським тоном почав:
— Отже, є суть Сім прафил Магус чарівник. Віконувать ці прафил і можеш робити чаріфний дій будь-який рівень. Перший правил говорить: будь чесний сам із собою, чесно визнафай сфій настроїв і ставлення до подій...
Іва, що вмить знудилася, скоса подивилася на Микиту — хлопчик слухав Цапеліна з незрозумілою для неї увагою. Русалонька усміхнулася й почала спостерігати за жабеням, яке заради сміху вирішило сплутати лелеці ноги стеблом латаття...

*Papa фр. (папá) — тато.


Казка з татом Микита Кожум'яка Антон Сіяніка Никита Кожемяка Антон Сияника Niki Tanner Anton Siyanika Nicky Tanner and the Fire Flower

Комментариев нет:

Отправить комментарий