"Микита Кожум'яка та Жар-Квіт" Розділ 3

ЖАР-КВІТ

Розділ третій, у якому між друзями виникає непорозуміння: Микита повинен виконати обіцяне Іві, у той час як Рисика тягне на нові пригоди, а ти, Читачу, дізнаєшся, для чого в Чудному світі використовують Чарівний Ніж.

Власне, прибирав Рисик свою Схованку дуже рідко. Та й сам процес прибирання зазвичай зводився до перекладання речей з купи із табличкою «Тре» до купи із табличкою «Дуже тре». Але не прибратися після білячого погрому було просто неможливо. Тому лісовичок з самого ранку копирсався у своїх скарбах, розкиданих тепер по всій оселі.

Микита, що прийшов йому на допомогу, чесно кажучи, не бачив особливої різниці між тим, що робилося у Схованці зараз, і тим, що було там до навали, але вважав за краще мовчати про це і спокійно протирав запилені стіни. Раптом на очищеній од пилу поверхні почав проступати якийсь малюнок. Микита потер ще й придивився.

— Рисику, — гукнув він.

— Що?!! — лісовичок кинув на підлогу свої «скарби» й підбіг до Микити.

— Ось тут спіраль і промінчики — їх світляки освітили в печері, тож я добре їх розгледів. Що це?

— Це Жар-КВІТ, — видихнув Рисик.

Ко-Ко: Так-так, Рисик не помилився, це таки легендарний Жар-Квіт, точніше його символ. У наших місцях цю чарівну квітку ще називають «кольором папороті». За легендою Жар-Квіт відкриває скарби, наділяє того, хто його зірвав, усілякими приголомшливими здібностями й виконує бажання. Хоча про всю цю псевдонаукову нісенітницю вам краще розпитати Рисика. Жар-Квіт — його ідея-фікс.

Від себе ж додам, що Жар-Квіт — магічний артефакт* третього рівня, але його головна особливість у тому, що за певного збігу обставин він може стати артефактом поза рівнями. Або, якщо простіше, виконати БУДЬ-ЯКЕ бажання.

Загалом, через Жар-Квіти й розгорілася вся ця катавасія, але про все по черзі.

*Артефакт — утвір або процес, що виникає під час досліджень організму, не властивий йому за нормальних умов.

— Жар-Квіт?! — здивувався Микита. — Казковий квіт?..

— Цить! — прошипів Рисик, боязко озираючись навсібіч. — Ну, чого ти горланиш? Тут повно стукачів.

Немов на підтвердження його слів, зовні пролунав стукіт дятла.

— Той самий Жар-Квіт? — тихо перепитав Микита.

— Достоту той, — усміхнувся Рисик. — І коли я знайду з ним силу-силенну всяких скарбів, дехто, мабуть, перестане крутити носом!

Лісовичок зиркнув на Івин портрет, що дивом лишився висіти на стіні, а водяничка на портреті раптом показала йому язика й відвернулася — Рисик затрусив головою, відганяючи привиддя.

— Дід говорив, що він розквітає тільки раз на тисячу років, — задумливо мовив Микита, нічого не помітивши.

— І цей самий раз от-от станецця. На цей місяць уповні припадає сонцестояння. Шурупаєш?

— Звідки знаєш?

— Звідти, — буркнув лісовичок.

Він відвернувся й знову почав копирсатися у своїх речах.

— Я десь бачив такий знак…

— Що?! Де?! — лісовичок вмить закинув свої скарби.

— Не пам’ятаю.

— Микитко, пригадай, будь ласочка. Це ж ду-у-уже важливо, — Рисик затрусив Микиту з такою силою, що хлопчик впустив ганчірку.

— Чому? — сторопів Микита.

— Тому, — Рисик знову відвернувся, йому явно не хотілося нічого пояснювати.

— Ти не хочеш мені говорити? — розгублено пробурмотів Микита. — А я думав, ми друзі...

Бачачи, що діватися нікуди, лісовичок тяжко зітхнув і здався.

— Гаразд, диви, — заторохтів Рисик. — Перед самим сонцестоянням треба надибати особливий кущ папороті, окреслити ножем коло, розкласти скатертину, сісти та пильнувати. Щойно спалахне квітка, негайно треба зірвати її і, накрившись скатертиною, перечекати в колі до світанку. Тоді усе таємне й утаєне стане відоме й доступне...

— І як же ти дізнаєшся, довкруж якої папороті коло обводити?

— А от для цього й потрібен ніж. Особливий! Тілько він і вкаже, де Жар-Квіт шукати, а більш ніхто. Він і вкаже.

— Звідки знаєш?

— Уві сні бачив, — збентежено зізнався лісовичок. — І не подумай...

— Я й не думав, — поспішив заспокоїти друга Микита. — Я теж іноді бачу дивні сни.

— Теперечки розумієш, як важливо пригадати, де ти його бачив? Ну, піднапружся, Микито-о-о.

— Я намагаюся. Але поки нічого не виходить. І взагалі, якщо ти мене відволікатимеш...

— Ти шо?! — Рисик вирячив очі й виставив уперед руки, немов намагаючись захиститися від будь-яких звинувачень. — Відволікати! Я ж тоб’ підсобити хочу.

— Тоді дай мені спокійно подумати.

— Іду-іду, — лісовичок позадкував до виходу.

Але далеко не пішов — влаштувався на краю дупла і заграв на сопілці.

Слухаючи гарну мелодію, Микита наполегливо вдивлявся в малюнок на стіні, намагаючись зрозуміти, де ж він його бачив.

— Згадав! — раптом вигукнув він.

Лісовичок підскочив, як ошпарений, не втримав рівноваги й, кумедно змахнувши руками, випав із дупла.

— Ну, ти й галасуєш, — пробурмотів Рисик. — Це ж треба, щоб я впав. Я! — лісовичок схопився за вуха, висловлюючи найвищий ступінь здивування таким станом справ. — Ну? — запитально глянув він на Микиту.

— Це ж той самий знак, який у печері був! Під яким ніж!

— У печері?! — заверещав лісовичок. — Та ти хоч розумієш, що це означає?!!

— Що у нас є ніж, який вкаже шлях до Жар-Квіту, — всміхнувся Микита.

— Ну, взагалі! — очі Рисика вибалушилися. — Ох, і нічо се, я дурний: і не дотумкав навіть, що це ТОЙ САМИЙ ніж і є! Аааа! — радісно скрикнув лісовичок. — Ніж знайшовся! Помчали за Жар-Квітом!

— Я Іві маки обіцяв... — почав було Микита, але лісовичок його перебив.

— Та ми миттю впораємося. Зеленими Шляхами підемо, — сказав він, спантеличено розглядаючи вирослу посеред кімнати гору речей. — Білок я пошанував, ліс відгукнувся.

Він витягнув з купи невеликий козубок, сунув до кишені й попрямував до виходу.

— Гайда!

Микита завмер у нерішучості — пригода вабила й лякала одночасно.

— Ти що, застряг? — нетерпляче запитав Рисик. —Ідеш чи як?

— Іду, — невпевнено сказав Микита і, прийнявши рішення, вже бадьоріше додав: — Звісно, йду!

І побіг наздоганяти Рисика, який вже мчав сходами вниз.

Біля підніжжя П’ятидуба їх радісно зустрів Горинич, всім своїм виглядом демонструючи, який він безмежно щасливий, що вони, нарешті, спустилися з цієї бридкої штуковини, якою він ніяк не міг піднятися слідом за ними.

— І куди тепер? — запитав Микита

— Тобто? — не зрозумів лісовичок.

— Куди йти? Де цей кущ шукати?

— Та це... ніж покаже. Діставай!

Микита дістав з торбинки ніж і покрутив у руках, намагаючись збагнути, яким чином він може підказати напрямок.

— Дай сюди, — підскочив до нього Рисик. — Треба на долоню покласти. Я уві сні бачив, — він поклав ніж на долоню й завмер з надією, що він кудись повернеться.

Коли нічого так і не сталося, лісовичок повернувся туди, сюди, але ніж залишався нерухомим.

— Не фуричить, — сумно сказав він, і вуха звисли,  демонструючи всю глибину його скорботи.

— Може, не час іще? — боязко припустив Микита.

— Точно! — радісно вхопився за цю думку Рисик. —Ясно як білий день, не час. Сонцестояння тільки завтра! От і вирушимо. З самого ранку.

— Тільки спочатку маків для Іви нарвемо.

— Ти шо, Жар-Квіт на маки-дрібноцвіти проміняти? — завівся Рисик. — Через водяницю?

Звичайна для Рисика грубість цього разу чомусь викликала у хлопчика роздратування.

— Я слово дав, — уперто промовив Микита, відчуваючи, як до горла підкочують роздратування й злість.

— Завтра Сонцестояння! Нам же до ночі впоратися треба. А хто знає, скільки туди пиляти?

— От і біжи за своїм Жар-Квітом! А я за маками піду, — скипів хлопчик.

— А, ось ти як? — задихнувся від обурення Рисик. — Через дівчисько?! А ще другом називається!

— Я слово дав!

— Слово? Та йди ти... за маками червоними! — вигукнув лісовичок.

— І піду, — Микита вороже зіщулив очі.

— І будь ласочка, без те’ обійдуся! Не було печалі —друга шанували! — вигукнув Рисик і, насилу стримуючи сльози образи, кинувся геть.

— От і обійдися, — крізь зуби процідив Микита й пішов в інший бік.

Тільки Горинич деякий час розгублено стояв на місці, здивовано крутячи головою. Він подивився на Микиту, потім на Рисика, що віддалявся, потім знову на Микиту, тінь якого раптом дивно збільшилася і розправила великі перетинчасті крила. Нічого не розуміючи, теля кинулося наздоганяти хлопчика.

зміст

Казка з татом Микита Кожум'яка Антон Сіяніка Никита Кожемяка Антон Сияника Niki Tanner Anton Siyanika Nicky Tanner and the Fire Flower