среда, 3 сентября 2014 г.

Івасик Телесюк і Сірий Вовк


Івасик Телесюк – звичайний хлопчик. Тільки дуже непосидющий. Чого тільки батьки не вигадують, щоб спрямовувати його кипучу енергію в мирне русло. Якось, наприклад, вигадали вивезти хлопчика за місто - оздоровити. Але й у лісі Івасик не сумував - випадково потрапив у Чудний світ. Там він познайомився з Бабою Ягою та Котом. І тепер із хлопчиком постійно трапляються якісь чудасії.

Останнього разу Івасик із Котом ледь не знищили замок Кощія. Не навмисно, звісно! Але як же Кощій лютував! Від злості аж на кістки розпадався. Добре, що Івасик поділився з ним бабусиним рецептом зберігання спокою. Тож після порятунку й ремонту замку, на знак примирення Кощій навіть потиснув приятелям руку.  На тому й розійшлися.

Та не встигли вони відійти й на кілька кроків, як Кіт поглянув на свою лапу і… зомлів. На ній красувалася чорна мітка.
-         Ха-ха-ха-ха! – за спиною почувся зловісний сміх Кощія. – Я заберу її, коли принесеш мені Жар-Птицю.
-         Навіщо тобі Жар-Птиця? – пробурмотів Кіт, не встаючи із землі, - Ти ж яйця збираєш.
-         Ця пташка знесе мені стільки яєць, скільки я забажаю, - в очах Кощія показалися хижі вогники.

Розгулювати з чорною міткою в Чудному світі було дуже небезпечно. Аби позбутися проклятущої позначки, Кіт був ладен на все, навіть принести Жар-птицю з Тридев’ятого царства. Не гаючи часу, приятелі осідлали летючий килим і вирушили в дорогу. Летіли-летіли, аж поки не приземлилися біля каменя, що одиноко стояв у полі. Тільки камінь той був непростий. Він нагадав Івасику табло з розкладом руху поїздів. На ньому постійно змінювалися пункти призначення. Нарешті на камені з’явився напис «Тридев’яте царство» й Івасик став читати вголос:
-         Пря-мо пі-деш…
-         Ходімо, я й без них знаю, що нам наліво, - Кіт хутенько задріботів лапами по лівій доріжці.
-         Чому це? – здивувався Івасик.
-         Бо щоразу одне й те саме. Направо підеш – нічого не знайдеш, прямо підеш - себе втратиш, наліво підеш – коня втратиш. Коня в нас нема, тому й втрачати нічого. Ходімо.
-         Стривай, - зупинив Кота Івасик, - тут написано, наліво підеш – кота втратиш.
-         Серйозно? – не повірив хлопчику Кіт.
-         Угу! – кивнув Івасик.
Кіт стрілою підскочив до каменя і схопився за голову.
-         Катастрофа! – заверещав Кіт.
-         Ну чого ти?! – спробував заспокоїти друга хлопчик. - Ми ж іще можемо повернутися.
-         Ні! – ще голосніше вигукнув Кіт. – Я вже сходив наліво. Назад дороги нема.
Кіт став марширувати вперед-назад, вигадуючи план дій, але так і не зміг нічого придумати.
-         Ну добре, чому бути, того не минути. Наліво, то й наліво, - нарешті прийняв рішення  Кіт. А потім додав: – Відступати нікуди - пішли.
-         Пішки? – здивувався Івасик. – А як же летючий килим?
-         Тут почекає. Йому за кордон не можна.
-         Мабуть, історичний спадок?! – подумав хлопчик.
Довго йшли чи коротко, аж доки не побачили одиноку сосну.
-         Трохи перепочинемо в затінку, - запропонував Кіт.
 Так і зробили. Тільки вмостилися перепочити, як тут почулося грізне гарчання. Кіт з Івасиком аж підскочили від несподіванки. Дивляться, а прямо на них суне здоровецький вовк.
-         Рятуйсь! – щодуху закричав Кіт і потягнув Івасика до сосни.
Та як тільки Кіт стрибнув на сосну, хлоп! - біля неї з’явилося ще дві.
-         Ну все, гаплик! – пробурмотів Кіт. – Це пастка. Тепер мені звідси не вибратись.
-         Чому тільки тобі? – здивовано спитав Івасик.
-         Пастка трьох сосон спрацьовує на першого, хто торкнеться дерева і тепер…
Кіт різко замовчав, його очі затуманились і він, ніби лунатик, пішов по гілці.
-         І тепер він заблукав у трьох соснах, - роздався знизу хрипкий голос.
-         Ти теж розмовляєш? – спитав Івасик у Вовка.
-         Ага, - кивнув той.
-         І це ти поставив пастку?
Вовк знову кивнув.
-         А навіщо?
-         Він хоче повернути собі… дещо, - промямлив Кіт, проходячи повз Івасика. – І це дещо в Яги.
-         От я й подумав, що Кіт допоможе це дістати, - криво всміхнувся Вовк, - якщо не хоче вічно блукати в трьох соснах.
-         Не знаю, про що ви, та ми принесемо тобі все що завгодно, - пообіцяв Івасик. – Тільки відвези нас у сад, де живе Жар-птиця.
-         Згода, хлопче,- рявкнув Вовк, - тільки вдвох поїдемо. Цей, - кивнув він на кота, - нехай поблукає. Бракувало ще, аби він на мені їздив.

Їхати на Вовкові було зручно та швидко. Скоро вони опинилися біля стіни, а за нею темно-темнісінько, лиш за деревами щось світиться. Івасик підійшов і побачив на гілці клітку з Жар-птицею.  Хлопчик просунув між жердинами палицю, аби пташка змогла пересісти на неї і…Трах-бах! Його відкинуло на кілька метрів.
-         Струм! – здогадався Івасик. – То ця Жар-птиця електрична? Нічого і не таких ловили!
Згадавши, що дід розповідав йому про струм, Івасик дістав із рюкзака гумову рукавичку і знову підійшов до клітки. Цього разу все вийшло – Жар-птиця перелетіла на палицю.
За кілька хвилин хлопчик уже мчав до Кота верхи на Вовкові.
Вовк звільнив Кота зі своєї пастки і вони полетіли до Кощія.
Побачивши Жар-птицю, Кощій протягнув до неї свої кістляві руки. Але Івасик твердо промовив:
-         Спочатку мітку!
Кощій хотів було віддати наказ провчити нахабу, але передумав. Зробив глибокий вдих, повільно видихнув і зняв з кота мітку.
-         Добре, вона твоя, - Івасик з милою усмішкою протягнув Кощію палицю з Жар-птицею.
Кощій узявся за палицю і.. Трах-бах! Відлетів на кілька метрів та розсипався на кістки.
-         Магія – це сила! – похитав головою Вовк.
-         Струм – це сила! – відказав Івасик і підморгнув Коту.

А потім приятелі відправилися виконувати дану Вовкові обіцянку.  





Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

Комментариев нет:

Отправить комментарий