четверг, 4 сентября 2014 г.

Івасик Телесюк і Водяник


Івасик Телесюк – звичайний хлопчик. Тільки дуже непосидющий. Чого лиш батьки не вигадують, щоб спрямувати його кипучу енергію в мирне русло. Якось, наприклад, вигадали вивезти хлопчика за місто - оздоровити. Але й у лісі Івасик не сумував - випадково потрапив у Чудний світ. Там він познайомився з Бабою Ягою та Котом. І тепер із хлопчиком постійно трапляються якісь чудасії.
Того дня Івасика навіть будити не довелося, він сам підвівся з першими півнями і поспішив до хатинки Яги. А все тому, що Кіт пообіцяв відвести хлопчика на озеро, порибалити. Для такої події дідусь йому навіть вудки подарував.
Івасик мчав лісовою стежиною і вже хотів перескочити через рів, як раптом щось схопило його за ногу і потягло донизу.
- Стережись! – почув він дзвінкий голос Гілочки.
Дівчинка протягнула йому лозину, Івасик схопився за неї і за мить опинився на гілці, поряд зі своєю рятівницею. 
- Що це було? – спитав хлопчик у Гілочки.
- Кусаки-хватаки за ніч виросли до неймовірних розмірів, - сказала дівчинка і махнула рукою на велетенських мухоловок, що росли в рову.
Вони дійсно були гігантськими.
-         Треба попередити Ягу й Кота, - захвилювався Івасик.
-         Уже попередила, - всміхнулася Гілочка. – Вони на озері.
-         То Кіт уже там? – стрепенувся хлопчик. - От хитрий. Без мене всю рибу зібрався переловити.
-         Навряд чи йому вдасться спіймати бодай одну рибину, - похитала головою Гілочка.
-         Йому, може, й не вдасться, а от я точно додому без улову не піду. – Івасик гордо показав Гілочці вудки.
-         Ходімо. Зараз сам усе побачиш, – зітхнула лісова дівчинка.
На озері бушував справжній шторм. Придивившись, Івасик зрозумів, що його влаштував велетенський карась. Він скажено звивався посеред водойми.
На березі стояли Яга та Кіт.
- Не втримається, - сказала Яга.
- А я кажу - втримається, - заперечив Кіт.
- Що тут відбувається? – спитав Івасик. – Хто там борсається у воді?
- Водяник, - пояснила Яга. – Сьогодні в озері звідкілясь узявся скажений карась-переросток. От Водяник і намагається його приборкати.
- А-а-а-а! – почулося з озера.
- Ляга-а-ай! – заверещав Кіт.
З переляку всі прихилили голови. Над ними щось просвистіло і на траву впав здоровецький дядько з хвостом.
- Ти цілий? – поцікавився Кіт.
-  І не таких приборкував, – хмикнув Водяник. – Але звідки тут узялося це чудовисько?! Магія якась.
- Нема тут ніякої магії, - заявила Яга. – Інше тут щось, зі світу людей.
– Отруйні відходи!  - припустив Івасик, згадавши знаменитих черепашок. – Це карась-мутант!
- Що? – не зрозуміли казкові жителі.
- Карась-мутант! – повторив Івасик.
- І кусаки теж! – здогадалася Гілочка.  – Струмок, що біжить через рів, впадає сюди.
- Так! По ньому в озеро й потрапили отруйні відходи, - сказав Івасик Водянику.
- Що?! – заревів озерний правитель. – Хто посмів?!
- Відповідь треба шукати в світі людей, - відповів Кіт.
Водяник стукнув об землю хвостом і з води на берег викотився величезний акваріум на колесах. Велетень ледве в нього заліз і рішуче заявив:  
- Їдьмо зараз же!
- У такому вигляді ви навряд чи далеко заїдете, - засумнівався Івасик.
- А навіщо кудись їхати? – загадково всміхнулася Яга. – От вам диво-двері. Приведуть, куди потрібно.
Сказавши це, бабця дістала з рукава полотняний сувій, розгорнула його і він миттю перетворився на старовинні розписні двері.
- А що з цим робити? – Кіт показав лапою на здоровецького карася, що хлюпався посеред озера. – Він же тут усю воду скаламутить.
Вирішено було зловити мутанта на гачок. Для цього й вудка Івасикова стала в пригоді. Спершу над нею трохи почаклувала Яга, щоб міцнішою стала, а потім уже гуртом тягнули рибину до берега.
- Оце так улов! – дивувався Івасик. – Діду розкажу - не повірить.
- Ви йдіть, - сказала Яга, - а ми з Гілочкою цю мутанту притримаємо. Тільки покваптеся.
- Ми швидко, - запевнив її Кіт, а потім промовив:
– Ану двері-диварі,
Відімкніть замки свої
Приведіть до того нас,
Хто потрібен у цей час.
Завіска на дверях заграла яскравими іскрами, затремтіла і піднялася вгору. Ступивши в чарівний прохід, Івасик, Кіт та Водяник опинилися в світі людей.
Прямісінько в кабінеті директора Хімзаводу, що забруднював не тільки довкілля, але й Чудний світ.
Директор подивився на чудернацьких відвідувачів і закричав:
- Куди зі звіром? Тут вам не цирк!
Мешканці Чудного світу не злякалися, стали вимагати негайно припинити забруднення довкілля.  Але директор і слухати їх не став, наказав виставити за двері.
- Ну я тобі покажу, як мені воду каламутити, - розсердився Водяник й тупнув ногою. Цієї ж миті кабінет директора наповнився смердючою бридотою майже до стелі.
- Припині-і-і-іть, - жалібно пропищав директор, мало не захлинаючись, - я поставлю очисні споруди.
Варто сказати, що цей чоловік рідко дотримувався обіцянок, але ковтати ряску з болота йому більше не хотілося.
Наступного ж дня очисні споруди були встановлені і озеро знову стало блакитним.
Нарешті Івасик міг випробувати дідусів подарунок. Вони з  Котом сіли на бережку й заспівали:
Коропів, карасиків,
Щук та окунців,
Сомів і підлящиків
Повно в озерці.
І на душі їм було дуже радісно. Так завжди буває, коли зробиш хорошу справу.

Не вірите? Тоді спробуйте самі. Ні, не треба одразу бігти до директора Хімзаводу. Почніть із малого – приберіть у своїй кімнаті або вимийте посуд – і побачите, як засяють радістю очі батьків. 





Казка з татом Івасик Телесюк Антон Сіяніка Ивасик Телесюк Антон Сияника Willy Tilley Anton Siyanika

Комментариев нет:

Отправить комментарий